Диктанти. Варіант 3 - Page 3

Символ любові й незрадливості

Український рушник пройшов крізь віки і нині символізує чистоту почуттів, глибину безмежної любові до своїх - дітей, до всіх, хто не черствіє душею, він щедро простеле­ний близьким і далеким друзям, гостям.

У кожній родині, де підростала дівчина, скриня мала повнитися рушниками. Їх дбайливо оберігали, ними, в кра­щому розумінні цього слова, хизувалися — гостям і су­сідам неодмінно показували посаг, виготовлений дівчиною на виданні. «Дати рушники» — традиційно означало згодитися на шлюб і готуватися до весілля.

Найбільше обрядових сюжетів, пов'язаних із рушником, збереглося у весільному церемоніалі.

Рушники подавали і брали, коли йшли у свати, пов'я­зували молодих, прикрашали гільце на дівич-вечорі, на рушничок ставали.

Рушники бувають вишивані і ткані. Для українських вишиваних рушників характерні спільні ознаки, проте кожен регіон має свої відмінності як за формою, так і за способом виготовлення, оздобленням, кольоровою гамою.

У вишиваних рушниках Київщини, Полтавщини, Чер­нігівщини, приміром, переважає рослинний візерунок, розташований вертикально, який має вигляд вазона — та.: званого дерева життя. Часто під візерунком була горизон­тальна смуга вздовж тканини.

На Поділлі були традиційними геометричні та геометризовані рушники з малюнками жіночих фігурок, пташок, тварин. Малюнок укладається паралельними смугами, го­ризонтальними, вертикальними, скісними, однією розет­кою, а також вазоном.

Волинські рушники оздоблювались однією горизонталь­ною смугою геометричного орнаменту, виконаного нанизу­ванням, хрестиком...

Кожен район України має свої кольорові гами. Якщо для Галичини, Буковини та Закарпаття властиві яскраві, барвисті відтінки, то на Київщині, Полтавщині, Чернігів­щині переважали рослинні орнаменти червоного, чорного та синього кольорів. А от для корінного Полісся здебіль­шого характерний червоний та чорний.

У «Повісті временних літ» розповідається про повстання древлян у Київській Русі. Як відомо, житичі під проводом удільного коростенського князя Мала дали рішучий бій Ігоревим воям, котрі стягували непосильну данину, а са­мого князя розірвали навпіл на пригнутих березах. У 946 ро­ці, зібравши численне військо, Ольга, дружина Ігоря, вирушила походом на древлян, підступно захопила місто і жорстоко розправлялася з його жителями — Коростень був повністю спопелений, а всіх чоловіків перебито, під­літків і юнаків забрано в полон. На кілька століть переста­ла існувати колись могутня древлянська столиця. Саме то­му чорна гама на рушниках символізувала жіночу тугу за своїми охоронцями — упродовж століть вишивка древлянок мала чорний колір з додатком незначних червоних від­тінків (з газ.).

Василь Стус

Василь Стус надбав величезний скарб — право і спро­можність мислити без рамок і застережників, втративши суспільну позицію, йдучи обраним шляхом, чим далі віддаляв­ся, мов злітаючи, підносячись, тим вільнішим ставав. І пер­ший його табір був тим Рубіконом, за яким починалася воля.

Вол,-: душі і слова, думки й емоції.

Василь Стус — справді великий поет.

Його поезія, її вагомість і сила, глибинність і органіч­ність ще не помітні, як слід, нечутні за голосними словами і національними гімнами. Але поезія Стуса е надзвичайно своєрідним явищем, якісно новим для всієї української літератури. Це, нарешті, її новий крок, хоч і такий трагіч­ний, такою дорогою ціною зроблений.

Важко виломуючись із закостенілої національної тра­диції, спираючись на Тараса Шевченка і відштовхуючись від його традиційного вірша, уважно вдивляючись в дося­гнення своїх сучасників і шляхом нещадного самоаналізу очищаючись від усякого бажання компромісів, і худож­ніх, і суспільних, Василь Стус йшов до створення нової поезії, свого поетичного світу.

Він йшов колами, а точніше — по спіралі, майже за діалектикою, підіймаючись щоразу вище у своїй поетич­ній і людській свідомості і набуваючи якоїсь потойбічності у баченні й мисленні.

Поезія Василя Стуса виходить далеко за межі того екс­периментального бунтарства, часто дилетантської, показової інтелектуалізації вірша, що були притаманні творам ба­гатьох його ровесників, які будували саме на цьому з часом свої багатосходинкові кар'єри.

По-блоківськи витончений і холоднуватий його вірш, природний український сентимент тут приборканий і палає всередині кристала, якщо ж торкнешся, гріє, мов серце.

Дисципліна слова, лаконізм вислову, надзвичайно ши­рокий словник, що постійно збагачується, ще й незупинне власне словотворення,— ось шлях його поезії. Позбав­лена витворності й зумисності його поезія, в чомусь поде­коли аскетична, щонайменш незвична для українського літературного контексту, так само, як і гранична концентрованість його метафорики, переплавлена в горнилі най­важчих випробувань, гіркоти й болю. Вона пробивається в архитиповість національної свідомості, торкаючись тих шарів колективної підсвідомості, в яких національне орга­нічне, а не орнаментальне, символіка вистраждана, вивітрена і тому проста й об'ємна у своїй високій простоті, емо­ційна сила такої пристрасності, що вже лише точне вагоме слово або ж абсолютний зв'язок двох чи трьох слів може визначити її, але ніяк не вулкан визначень.

Точність і щільність. Метал і пристрасть. Ось вірш Ва­силя Стуса (Ю. Покальчук).


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.