Україно, ти для мене диво...
В. Симоненко
Справді, для Великого Кобзаря Україна була, як і для Василя Симоненка, матір'ю, дивом... І це зовсім не слова, ні, це правда, глибока правда! Саме такою сприймав він рідну землю іде маленьким білоголовим хлопчиком, коли ходив шукати "залізні стовпи", коли захоплено слухав розповіді свого діда Івана про гайдамаччину, коли нас чужу худобу і шукав собі вчителя, щоб стати маляром.
Г. І . Шевченко – великий український письменник. З дитинства він спілкувався з простим українським народом, з мальовничою природою України, і усією душею Любив їх.
Заслання, каземати, воєнна муштра пригнічували поста, але не зломили його волі. Ще більшою стає його любов до України, ще важчим сум за нею. Чи повернеться він знову до рідного краю, чи побачить рідних, дорогих серцю людей? І уявляються поету мальовничі картини, і заступають сірі стіни каземату. Тоді ніби розчиняється заґратоване вікно, вриваються пахощі рідного поля, вишневого садка:
Творчість Тараса Григоровича Шевченка була новим явищем в українській літературі. Його поезії відрізнялись, насамперед, своєю демократичною тематикою, спражпьою глибокою народністю. Поетичні твори в "Кобзарі" відзначаються жанровою різноманітністю: балади, ліро-епічні поеми, послання, ліричні твори, віршована драма, але їх об'єднує буйна волелюбність, прагнення свободи, любов до своєї Батьківщини і свого народу. Твори поста дуже близькі до усної народної творчості, вони приваблюють своєю пісенною легкістю, деякі з них покладено на музику. Кожне явище житія поет розглядає очима паро,ту. він нерозривно пов'язаний з народом своїм світоглядом і прагененнями. Шевченко - справжній син свого народу. Уже в ранній творчості він виробив свій індивідуальний стиль, систему образності, яка мата джерелами своїми живу народну мову, усну поезію. Саме не відрізняє твори Шевченка і надає їм такої неповторної ясності, красти, грапії. Серед них виділяються особливо дві вершини: "Катерина" і "Гайдамаки".
У нашім раї на землі
Нічого кращого немає,
Як тая мати молодая
З своїм дитяточком малим...
Т. Г. Шевченко
Якою безмежною любов'ю, ніжністю дихають ці співучі віршовані рядки! В них Шевченко підносить святий образ, образ жінки-матері. Цей образ займає особливе місце в поезії Шевченка. Він змальовує свій власний ідеал жінки. Шевченківська жінка - щира, лагідна, добра, жіночна, чисте джерело любові і розуміння. Часом вона беззахисна, страждаюча жертва, доля якої складається нещасливо і навіть трагічно. У творах поета живуть вдови, сироти, покритки, оті занапащені кріпацькі мадонни, що їх поет малює прекрасними навіть у їхньому горі. Шевченко змальовує правдиві образи "злих людей", які осквернили найсвятіше, що є в світі: матір, материнство.
Мати. Ненька. Матуся. Мама. "Великеє найкраще слово", — так воно звучить у творах Тараса Шевченка. У матері втілюється вся краса світу, його безмежність і сила. У кожної людини мати є початком життєвого шляху, початком совісті і доброти. Лагідна материнська колискова засіває душу дитини любов'ю до людей, до природи, усього живого.
Майже вся творчість великого сина України Т.Г.Шевченка пронизана "образом святим тієї матері святої". Поет рано залишився сиротою, не зазнавши радощів дитинства, зігрітого материнською ласкою. Його добру матір " ще молодую у могилу нужда та праця положила". Тому слово "мати" для Тараса — найсвятіше на землі.
Прометей — символічний образ нескореного народу (за поемою Тараса Шевченка "Кавказ")
Тарас Шевченко належить до тих геніїв світу, які всі свої думи, весь вогонь своєї палкої душі віддали боротьбі за свободу і щастя людини. Шевченкова поезія — це, за словами Олеся Гончара, "спів свободі, уславлення свободи", смуток за втраченою свободою і порив до неї, до "волі святої".
Трагічна доля поневоленої України, страждання її народу ятрили поетові душу, боляче ранили серце. Непримиренність до будь-якого гніту, насильства, зла часто виливалась у гнівні слова його волелюбних творів. Так виникли "Сон", "Кавказ", "Єретик", "І мертвим, і живим, і ненародженим землякам моїм..."
"За широкими морями, за лісами дрімучими був колись веселий край, розкішний, багатий, заворожений злими людьми, заневолений двома неволями. Одна неволя панська, а друга — царська. І жили там рабами в тяжкій роботі заворожені в неволю люди. Світ їм було зав'язано, говорити — заказано, ходили німі...". Так поетично-казково змальовує поневолену Україну Степан Васильченко, розпочинаючи повість про Тараса Шевченка "У бур'янах". Ці слова яскраво характеризують всю історію нашої батьківщини.
Споконвіку щедрою була українська земля — і родились на ній жито-пшениця і всяка пашниця. Споконвіку була ця земля благословенною, бо її ряст топтали люди, перед генієм котрих схиляється світ. І найперший серед них — Тарас Шевченко, велетень духу і співець народної свободи.
Назвавши свою першу книгу "Кобзарем", він і сам виступав в ній як народний співець, тісно пов'язаний з життям простих людей. Вже на початку свого творчого шляху Шевченко задумується над тим. кому і для чого пише митець, яким має бути його поетичне слово. В елегії "На вічну пам'ять Котляревському" найвищою оцінкою І.Котляревського є порівняння його з кобзарем, народним співцем, який співав про народ і для народу.
Видатні поети ніколи не полишають нас. З'єднавши своє життя з мріями та стражданнями людей, з їхнім пориванням до волі та щастя, вони крокують у безсмертя, і час підносить їх над нашими думками і турботами, обдаровуючи вічною молодістю. І стають вони нашими сучасниками й ровесниками прийдешніх поколінь.
Таким сучасником є для нас наш великий геній Тарас Шевченко, поетична зоря якого завжди світитиме людям. Він — наче той бурхливий потік, що вибився з-під снігових лавин і помчав по землі, провіщаючи її весняне оновлення.
Ці безсмертні слова великого генія українського народу Т.Г.Шевченка, безперечно, знають всі. Крізь глибину віків вони дійшли до нас і звучать як попередження прийдешнім поколінням. Наша Україна стала незалежною, нація відроджується. Але багато є ще таких, що забувають про своє походження, не шанують пам'яті своїх предків. Молодь захоплюється культурою Заходу, забуваючи про своє рідне, національне. Хмарочоси та високий рівень життя заокеанських країн манять до себе все більше і більше людей. Але чи варто відрікатися свого коріння, свого рідного?
