Дальші хронологічні дати Шевченкового життя зв'язують його з київським Кирило-Мефодіївським гуртком. Повесні і влітку 1846 р. Шевченко живе в Києві, виїжджаючи тільки на археологічні розкопу-вання та етнографічні обслідування, зарисовуючи «достопримеча- тельности». Під цей час він вичитує Костомарову поезії своїх «Трьох літ», що справляють на молодого вченого враження надзвичайної сміливости. «...Муза Шевченко раздирала завесу народной жизни. И страшно, и сладко, и больно, и упоительно бьіло заглянуть туда». Зустрічається Шевченко і з професором Духовної академії Віктором Аскоченським, істориком Академії, пізніше реакційним журна¬лістом. Петербурзьке вільнодумство «свободного художника» лояль¬ному провінціялові видалося ще страшнішим, ніж Костомарову, і він уже тоді страхає Шевченка перспективою солдатчини. На початку січня 1847 р. Шевченко виїздить із Києва на Борзенщину; 22 січня бояринує на весіллі Куліша; 1 лютого 1847 р. пише листа до Косто¬марова з інформаціями про Куліша, Білозсрського та згадкою про братство; 2 чи 3 квітня виїздить із Седнева в Київ. А 5 квітня на пе¬ревозі під Києвом його арештовують і притягають до слідства в кирило-мефодіївській справі.
Перевезений до Петербурга і допитуваний у III відділі, Шевченко був висланий в Оренбург ЗО травня 1847 року, а 22 червня того ж року марширував у складі 5-го батальйону Оренбурзького корпусу в Орській кріпості. В Орській кріпості він пробув до травня 1848, коли був перечислений до 4-го батальйону і відправлений з освіченим морським офіцером лейтенантом Бутаковим в Раїм, тобто на бе¬реги Аральського моря. Зиму і початок весни 1849 р. Шевченко про¬жив у Кос-Аральському форті, до Оренбурга вернувся лише 1 листо¬пада 1849 р.
Шевченкове перебування в Оренбурзі скінчилося новою справою (справа Сергія Левицького та магістра Головка, про що докладніше в статті Михайла Новицького у першому збірнику «Шевченко та його доба»). Вияснено було, що, всупереч наказам, Шевченко користу¬ється різними пільгами (має цивільний костюм, малює, пише), і но¬вим розпорядженням військових властей поета переведено до 1-го батальйону, дві роти якого стояли в Новопетровській фортеці (нещо-давно перед тим заснованій) на півострові Мангишлаку, на східному березі Каспійського моря.
У Новопетровському Шевченко пробув більше шести з половиною років (з 17.Х. 1850 по 2.УІІІ.1857 р.). Атмосфера фортеці та обста¬вини тамтешнього перебування там прекрасно схарактеризовані в «Журналі» поета. «Журнал» являється головним джерелом нашим і для характеристики Шевченка в Нижньому Новгороді (20 вересня
28 березня 1858 р.), де поета затримано, бо він вибув з Новопе- тровського, не діждавшися наказу про відставку. Новопетровський начальник Шевченків Усков помилково видав йому квиток до Петер-бурга, а поетові було заборонено в'їздити до столиці. Поки з'ясували справу в Оренбурзі, приятелі поета (особливо віце-президент Ака¬демії мистецтв граф Ф. Л. Толстой) клопоталися про дозвіл йому жити в Петербурзі. Минуло цілих півроку, поки, нарешті, 27 березня Шевченко прибув до столиці.
Петербурзьке перебування Шевченка перервано було подорожжю на Вкраїну (З.УІ.-7.ІХ.1859), під час якої Шевченко відвідав рідниху Кирилівці, побував у Симиренків у Городищі, був заарештований у зв'язку з «блюзнірськими» розмовами в Межирічі і, проживши з кінця липня до середини серпня в Києві, виїхав до Петербурга. на рік 1860 припадають турботи Шевченка, зв'язані з купівлею землі на Київщині, над Дніпром, плани одруження, а також початок хворо¬би, що звела його в могилу 26.11.1861 р.
Похорони Шевченка описано в статті Л. М. Жемчужникова («Основа». - 1861. - Ч. III). Матеріяли про перевезення тіла на Україну і відгуки на смерть знаходимо у ч. УІ «Основи» за 1861 рік, у біогра¬фії Чалого і в доповненнях до неї П. Г. Лебединцева («К. Ст.». - 1882,- Ч. IX). Про велике враження від Шевченкового похорону розповідають і російські письменники (напр., С. Терпигорєв-Атава). Нєкрасов відзначив смерть Шевченка відомим віршем «Не предавайтесь особой унылости»; невдоволені рядки про перевезення на Укараїну Шевченкової домовини, «сопровождаемой двумя ассистентами», знаходимо в «Воспоминаниях» Фета (І, 367).
