Багато зробила біографічна робота Кониського для визволення об¬разу Шевченка від різних легенд, якими він став обростати. Ось одна з них, переказана у Маслова з посиланням на княжну Варвару Рєпні¬ну та Льва Жемчужникова. Якийсь генерал замовляє Шевченкові свій портрет, а потім відмовляється взяти його. Художник віддає портрет цирульникові, «закрасивши» генеральські атрибути та змалювавши мило на бороді. Генерал, щоб помститися на Шевченкові, хоче купи¬ти його у Енгельгардта, і тільки втручання Жуковського, Вієльгорського та інших, що запропонували Енгельгардтові десять тисяч асигнаціями (ціну, що давав генерал), врятувало Шевченка від поне¬віряння в генеральських руках. Чалий розцінює це оповідання як факт «не подлежащий сомнению» (с. ЗО). Кониський, посилаючися на Костомарова, вважає це оповідання за мандрівний анекдот, «приноровленный к Шевченко совершенно произвольно» (с. 108).
До числа популярних анекдотів належить і такий, переказаний у спогадах Жемчужникова. Живучи в Седневі у Лизогубів, поет роз¬мовляв з селянами. «Шевченко был выпивши; он взял шапку овса, вынул зернышко и положил его на стол, говоря: «Отеє цар». Затем стал класть другие зерна, приговаривая: «Отеє цариця, отеє їхні дітки, отеє міністри, генерали». Потом взял шапку с овсом и сказал: «А це громада», и, высыпав овес на выложенньїе зерна, добавил: «Ану, шукайте, де цар». З різними варіяціями цей анекдот знаходимо у спогадах Мартоса («Зпизоды из жизни Шевченко», Вестник Юго-Западной и Западной России, 1863, квітень) та Ф. Лободи (Мимолетное знакомство мое с Шевченком // «К. Ст.». - 1887. - Ч. XI). У Ло¬боди й Огоновського («Історія літератури руської») цей епізод відне¬сено до 1859 р. та перебування Шевченка на Черкащині. Кониський, розповідаючи справу з арештом Шевченка року 1859, про ці наочні методи революційної пропаганди не згадує зовсім.
Безперечно, легендою є також і оповідання про кару на тілі, яку нібито завдано Шевченкові в Ново-Петровському з наказу і в присут¬ності генерал-губернатора В. А. Петровського. Кониський збиває її в біографії, на с. 382 (пагінація російського видання).
Дальша робота над критичною перевіркою біографічних матерія¬лів по надрукуванні роботи Кониського зв'язана з іменами Никандра Молчановського (розгляд справи про арешт Шевченка 1859 р.), П. І. Зайцева, К. В. Широцького (матеріяли про Ликеру Полусмаківну, Шевченкову наречену в петербурзький період життя: Кн. II) та інших характеризується використанням нових, недоступних раніше матеріалів. Потреба переглянути їх і дати нове біографічне зведення установленого і безперечного відчувалася ще перед революцією. Видимо, коло цієї справи заходжувався І. М. Стешенко, але його робота урвалася на самому початку.
Нині питаннями Шевченкової біографії найбільше цікавиться М. М. Новицький. Роботи його відзначаються критичною вибагли вістю, широким ознайомленням з добою та строгою документаль¬ністю. Торкаються вони здебільшого поворотних, етапних моментів ужитті Шевченковім: викуп Шевченка на волю 1838 р., Шевченко в процесі 1847 р. («Україна». - 1925. - 1-2), оренбурзька справа 1850 р. (Шевченко та його доба: Збірн. І. - 1925), арешт Шевченка 1859 р. (Шевченківський збірник. - 1924).
Інші дослідники, зібрані тепер коло Шевченківського інституту, досліджують питання різних культурних та громадських зв'язків Шевченка (напр., Міяковський, Дорошкевич, стаття останнього «Шевченко і петрашевці 40-х рр.») - отже, так чи інакше перекида¬ють місток від життя поета до його творчости.
