В образі Марка втілені найкращі риси, притаманні українському народові: любов до Вітчизни, до праці, до людей, доброта і чесність, стійкість і принциповість. Нелегко Маркові піднімати разом з людьми господарство, "на голому пожарищі вибиватися з кривди". Та герой вірить, що життя візьме верх, і тоді люди почнуть дивуватися, "як ми в огні горіли і не згоріли, як в землі жили і не плісенню, а соками її взялись, як випростались, як після всіх руїн і пожарищ цвітом зацвіли."
Марко Безсмертний наполегливо викриває всі вияви кривди в житті: злидні, нестатки, бідність, пустопорожнє базікання чинуш, сліпу підозру до людини. Його думи — і про державу, і про конкретну людину — творця матеріальних цінностей. Найбільше непокоїть Марка думка бути гідним довір'я людей, ніколи не скривдити їх чи обдурити їхні сподівання.
Антиподом Марка у романі є Антон Безбородько — живе втілення черствості, непорядності, бездушності. Для Безбородька "печатка стала другим серцем", в нього і думки про служіння народу не виникає, а турбує лише те, щоб бути "начальству милим".
Братом по духу й мислі Маркові є Григорій Задніпровський. Вчитель, безсонними ночами пишучи повість, мучиться, як йому "в дрібноту чорних літер втиснути безмір любові, вдихнути життя його друзів". А доля послала Задніпровському ще більше випробувань, ніж Безсмертному. Митець і воїн, Григорій нерозлучний з кобзою та автоматом, що символізують любов І ненависть — те, чим переповнена його душа. Любов до людей, до краси, до творчості і ненависть до всього ницого і потворного, що отруює життя.
Живим втіленням моралі трудового народу є дід Євмен Дибенко. Дід Євмен — народний заступник, непримиренний борець з кривдою. Кожне його слово — то народний погляд, народна оцінка явищ життя. Образ Євмена Дибенка показує невичерпні можливості трудового люду — творця всіх благ на землі.
У романі не раз говориться про право людини на правду. Хай буде вона гіркою, але це правда, а не пустопорожня балаканина, не парадні рапорти, якими прикривались трудні проблеми повоєнного життя. Михайло Стельмах з іронією зображує начальника обласного управління сільського господарства Андрона Киселя, викриває його нещирість і лицемірство. Скільки разів з високих трибун говорив Кисіль про хлібороба, його селянське щастя, але чи зробив він щось для цього хлібороба? Методи керівництва начальника — окрик, командування, залякування, переслідування людей. Із-за таких керівників трудівник землі втрачає любов до неї: "черствіє і оздоблюється хліборобське серце, і черствіє без його ласки земля". З болем у серці про це говорить письменник устами Марка Безсмертного.
Боротьба правди і кривди не проста і не легка, часто кривда не виступає відкрито і прямо, а прикривається машкарою правди. Та людська порядність, доброта, любов незрівнянно сильніші за зло, кривду, бездушність. Всім своїм романом Михайло Стельмах стверджує торжество правди у житті. Правда — у ділах і помислах Марка Безсмертного і Григорія Задніпровського, Євмена Дибенка і Семена Гордієнка, трудівників села Новобугівка і голови сусіднього колгоспу Броварника, правда — у перемозі над фашизмом і відбудові країни. Головним носієм правди є творець усього прекрасного на землі — трудовий народ. І правда, за яку він бореться, перемагає.
Роман "Правда і кривда" — пісня про вічну молодість народу, його безсмертя, це заповіт батьків своїм нащадкам до останку служити людям", бути борцями за правду на землі.
