Ірина Фаріон. Бароко - Page 2

та унiйної (тепер греко-католицької). До цього часткову iнформацiю про авторiв та твори письменникiв-мислителiв унiйної церкви можна було вiднайти хiба в «Історiї української лiтератури» Михайла Возняка (1920–1924) та «Історiї української лiтератури» Михайла Грушевського (1923–1927), подекуди у працях Івана Франка. Натомiсть тепер можемо насолоджуватися стислим життєписом та працями представникiв католицького табору Петра Скарги («Про єднiсть Церкви Божої», 1577 р.), Касiяна Саковича («Собор Київський», 1641 р.; «Перспектива», 1642 р.), унiйного табору Іпатiя Потiя («Унiя», 1595 р.; «Антиризис», 1599 р.; «Гармонiя», 1608 р.), Йосифа Велямина Рутського («Подвiйна вина», 1621 р.), Лева Крези («Оборона церковної єдностi», 1617 р.), пра- вославного табору Захарiї Копистенського («Палiнодiя», 1622 р.), Петра Могили («Лiтос» пiд псевдонiмом Євсевiя Пимiна, 1644 р.).

Автор окремо спиняється на так званому Чернiгiвському полемiчному колi, до якого належать єпископ Лазар Баранович та настоятель Чернiгiвського Єлецького монастиря Іоаникiй Галятовський. Я б висловила застереження до толерантної думки про Лазаря Барановича, що вiн начебто «виявив неабиякий дипломатичний хист, зберiгаючи добрi стосунки з московським царем» i 1666 р. «був пiднесений патрiархом Московським у сан архиєпископа», а пропозицiю щодо митрополичого сану вiдхилив. Для повноти об’єктивної картини разючого вiдступництва українського духiвництва з другої половини ХVII ст. саме постать Лазаря Барановича показова (до речi, писав лише церковно- слов’янською та польською мовами). А про зраду треба кричати, в наукових працях передусiм, аби цi письменники не множили подiбних до себе, за І.Франком, «многопишущих слабодухiв».

Зокрема, 1660 р. Лазар Баранович вiд себе, вiд архiмандрита Печерської Лаври Інокентiя iзеля та вiд усього Київського духiвництва вислав делегацiю до Москви, аби цар наказав духовним чинам обрати митрополита, що був би рукопокладений Московсь- ким чи Константинопольським патрiархом, i це попри те, що митрополитом на той час був Дiонiсiй Ба- лабан (1657–1663) – сподвижник гетьмана Івана Виговського, який розiрвав стосунки з Московiєю. В останнiй чвертi ХVII ст. чернiгiвський архiєпископ Л.Баранович був ще промовистiший: «Падаю перед лицем Вашої Царської Величности, приймiть прохання моє; хай буду зi всiєю моєю єпархiєю безпосередньо пiд благословенням найсвятiшого патрiарха Московського нарiвнi з iншими великоруськими архiєреями, i нехай спадкоємцi мої ставляться в Москвi, а не в Києвi» (iз листа Л.Барановича до царiв Петра та Іоана, 1688 р.) [2; 465]. На титульнiй сторiнцi книжки Л.Барановича «Меч духовний» подано генеалогiчне дерево росiйського царя Олексiя Михайловича, яке коренями своїми сягає князя Володимира, що абсолютно не вiдповiдає iстинi, позаяк рiд Романових не походив iз Рюриковичiв, про що, до речi, слушно зауважено у працi архiєпископа Ігоря Ісiченка в роздiлi «Історична проза» щодо «Синопсису» Інокентiя iзеля [4; 278]. Однак саме в цьому корiнь iмперiалiстичної схеми iсторiї Росiї, розгорнутої згодом, власне, у «Синопсисi» .

Як зауважив Михайло Возняк, «сильнi й певнi в православнiй правовiрностi, тi люди не доросли до полiтичних i нацiональних завдань, що їх ставив перед ними iсторичний момент України. Й тут на перешкодi стояв їх свiтогляд, у певнiй мiрi пiдготовлений релiгiйною полемiкою. Головну рису того свiтогляду вiдбило в собi фатальне для майбутньо- го розвитку України гасло “волимо пiд православного царя”. Нелюдськi переслiдування православних українцiв з боку Польщi виховали перших пропагаторiв московської опiки над Україною саме в захiдних окраїнах України». В’ячеслав Липинський справедливо вбачав причину такого плебейства у нестачi високих iдей та iдеалiв того часу: що слабшав «iдеологiчний змiст життя цих часiв, тим бiльшу перевагу брали iнтереси матерiальнi», а також у невмiннi духовної елiти розмежовувати владу свiтську вiд духовної – як наслiдок, духiвництво «безнадiйно заплуталось мiж церковним фактом релiгiйної єдностi з Москвою та чисто свiтськими змаганнями до єдностi державної, полiтичної». На тлi таких глибоких мiркувань наших класикiв з iсторiї лiтератури та iсторiї ще нагальнiшою видається потреба в новiтнiх iсторiях лiтератури, i то бiльше – сегментованих за iдейно-мистецьким стилем. Саме така сегментацiя дає можливiсть заглибитися в характер епохи та її образи в текстах.

Уперше в лiтературознавчiй працi Ігоря Ісiченка окремо видiлено «Київське богослов’я в оборонi своєї iдентичностi», що, звiсно, пiд силу винятково фахiвцевi. Повнота лiтературного процесу неможлива без роздiлiв «Культура живого слова» («Раннє барокове проповiдництво»), «Катехитичнi тексти», «Агiографiчна проза», «Історична проза», «Життєвi мандри й паломницька проза» i вже звичної рубрикацiї щодо поезiї та драми. Новою iсторико-лiтературною iнформацiєю наповненi окремi параграфи «Церковнi коляди», «Рiздвянi та Великоднi вiршi-травестiї», «Гумористичнi вiршованi оповiдання», крiзь якi проступає незгасний вогонь народної енергiї.

Розгортаючи проблему i доступно її структуруючи, автор не губить системної методичної нитки подання матерiалу. Для цього в бiльшостi параграфiв використано хронологiчнi таблицi щодо життєпису i творчостi провiдних мислителiв, як i додано наприкiнцi працi рiзнi хронологiчнi таблицi: порiвняльну щодо iсторико-лiтературних процесiв у свiтовому контекстi; хронологiю українських гетьманiв, королiв Речi Посполитої, московських царiв, Київських митрополитiв у рiзних юрисдикцiях, а також правила читання грецьких та польських текстiв.

Отож праця – системний погляд на лiтературу доби Бароко, синтетичне дослiдження на стиковi сумiжних дисциплiн: лiтературознавства, iсторiї, фiлософiї, iсторiї церкви, богослов’я. Не вистачає в цьому перелiковi хiба що лiнгвiстичного спектра, який додав би чимало важливого до розумiння українського Бароко як мистецтва Контрреформацiї. Особлива подяка авторовi за використаний у працi правопис 1929 р. всупереч чиннiй радянськiй версiї української мови. Поза тим, книжка не вiдпускає, поки не дочитаєш, бо щоразу отримуєш новi знання, настоянi на мiцних переконаннях та свiтлих почуттях автора.

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2021

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.