З історії української військової лексики - Page 5

безпорядок» є вже наслiдком семантичної еволюцiї цього спецiалiзованого значення. Тим часом, за свiдченням Д.Яворницького, слово розгардiяш (у його написаннi росiйською мовою – розгордияш) у козакiв було термiнологiчним i вживалося для характеристики тiєї стадiї (чи способу ведення) бою, коли вiн вiвся окремими вiддiлами на власний розсуд. У «Словарi української мови» слово розгардiяш має вже бiльш нетермiнологiчне значенн «беспорядок, неурядица, сумбур, сумятица», див. також доволi екзотичне тлумачення: розгардiяш «свобода есть и пить, петь и плясать; своя воля, пир горой, пыль столбом (слово низкое)» – це пояснення не має й натяку на якiсь ознаки соцiального характеру означуваного явища. Проте iлюстрацiя до словникової статтi «Ти ж отаман наш, не дбаєш про нас, та вже ж наше вiйсько, як роз- гардiяш», узята саме з козацької пiснi, дає змогу принаймнi спiввiднести його з колом якихось понять, прийнятих у козацькому середовищi; щоправда, поки що без чiткого семантичного означення. Подiбно лише натяк на вказане Д.Яворницьким значення можна помiтити в дiєсловi розгардiяшити «производить беспорядок, неурядицу, буянить», але з iлюстрацiєю "Максимовi хотiлось самому битись, рубатись, розгардiяшити", у якiй уже, мабуть, неусвiдомлюванi автором (Панасом Мирним) його семантичнi нюанси трохи увиразнюються контекстом (битися, рубатися, розгардiяшити). Адекватне визначення його етимологiї та первiсного значення потребує встановлення для нього зв’язку з франц. garde «захист», що в українськiй мовi є запозиченням у виглядi слова гарда зi значенням «металева пластинка на рукоятцi шпаги, рапiри або дужка на рукоятцi шаблi для захисту руки вiд поранення пiд час фехтування i в бою»; див. також етимологiчно спорiднене з ним гвардiя тощо. Важливо у зв’язку з цим також зазначити, що слово розгардiяш мало нинi вже не фiксований лексикографiчний варiант розгардiя, який проливає додаткове свiтло на його словотвiрну (i разом з нею на семантичну) iсторiю в українськiй мовi. Не етимологiзуючи цей корiнь докладнiше, вважаємо, що iнформацiя Д.Яворницького є цiлком вiрогiдною й заслуговує на увагу мовознавцiв. Утрата цим та iншими подiбними словами давнього термiнологiчного значення має позамовну причину: загальновживана лексика термiнологiзується за умови її вживання у спецiалiзованому значеннi певною професiйною групою; так само вона може втрачати термiнологiчне значення, якщо нею перестають послуговуватися в якомусь професiйному середовищi.

В одному з таких випадкiв у нас є змога простежити цей процес не здогадно, а спираючись на свiдчення лексикографiї. Так, фразеологiзм сучасної мови крутити/закрутити веремiю/веремiя має значення «викликати замiшання, здiймати колотнечу, неспокiй; галасувати», однак Д.Яворницький знов-таки вказує на те, що в козацькому слововжитку словосполучення крутити веремiю мало характер вiйськового термiна, який озна- чав спосiб маневрування на човнах пiд час морського бою. Таке тлумачення iсториком цього фразеологiзму в термiнологiчному вживаннi є навiть звуженим, оскiльки вiн означав маневрування взагалi й зокрема в бою на суходолi, див.: вереми(?)я крутити «маневрировать» з iлюстрацiєю «Хмелницкий зъ Ордою началъ около нихъ [поляковъ] – якъ приказуютъ – верем я крутити». Важливим для нас є зауваження автора (С.Величка) «як приказують» – це вказiвка на генезу термiна, породженого живомовною практикою. Докази, що фразеологiзм крутити веремiю, веремiя мав характер саме вiйськового термiна в цьому, ширшому, значеннi «маневрувати взагалi», див. Для термiнологiзацiї слова чи словосполучення не має значення його первiсна, етимологiчна семантика; для цього достатньо, щоб його вживала у спецiалiзованому значеннi певна професiйна група людей. Саме слово веремiй (веремiя) в сучасному мовознавствi загальноприйнятої етимологiї не має , однак для нас цiлком пе- реконливим є зближення його з особовою назвою Веремiя, Веремiй, що є українським живомовним варiантом бiблiйного (i хресного для українцiв) iменi Єремiя, яке має ще один живомовний варiант – Ярема. Семантичний розвиток українського фразеологiзму, проте, iшов, на нашу думку, не безпосередньо вiд iменi бiблiйного пророка, а вiд назви його книги «Плач Єремiї», що стала мотивуючою для слова iєремiада – гiрка скарга, нарiкання(у словi iєремiада вiдображено церковнослов’янську форму iменi: Ієремiя). Саме асоцiацiя iз «плачем Єремiї» (iєремiадою) породила в живомовному веремiй (веремiя) цiлий ряд значень, напр.: «бурная погода»; «чепуха, вздор»; «чепуха, вздор, ахинея»; «чудная затея»; «кутерьма, суматоха, смятение», що й стали семантичною основою для козацького вiйськового термiна крутити веремiя/веремiю – «маневрувати».

В оборонному бою козацьке вiйсько застосовувало бойовий лад, що звався батавою (Наз. в. одн. батава). Д.Яворницький цей лад визначає як трилавовий (рос. трехшеренговый), автор «Історiї русiв» порiвнює його з грецькою, а потiм римською фалангами, а також iз сучасним для нього ладом т. зв. «батальйон де каре» , тобто батальйонним каре. Українська лексикографiя, очевидно, у пошуках аналогiв по-рiзному визначала значення слова батава як козацького способу шикування, див.: батава, батавая «каре или колонна с фронтом по сторонам» або в написаннi батова «каре, колонна, запорожский строй в три шеренги или лавы» i пiзнiше: каре – батава, батова, але колонна – батова (в козацькому вiйську) i батава – фаланга. Однак, очевидно, це були лише аналогiї, оскiльки загальне пояснення було таке: батава – казачий строй i батава – козацький лад, тобто без якiсної характеристики цього ладу. Оскiльки в козацькi часи основним способом ведення бою була лiнiйна тактика, то, мабуть, трактування батави як каре треба визнати анахронiзмом. Імовiрно, козацька батава своїм ладом бiльше нагадувала давню фалангу, проте важко сказати, наскiльки чiтким був її порядок. Наприклад, спартанська фаланга складалася з восьми рядiв; причому на маршi вiдстань мiж ними становила два метри, пiд час атаки – один, а в оборонi – пiвметра. Згiдно з правилами лiнiйної тактики ведення бою бойовi порядки вiйська шикувалися у двi-три лiнiї по три-шiсть i бiльше шеренг. Схожим на цей панiвний у тодiшньому воєнному мистецтвi був i козацький лад, що дiстав назву батава. Що батава була основним козацьким ладом, говорить i те, що це слово набуло ще загальнiшого значення «бiй, битва», див.: батава – сражение, батава – бiй. Та слово батава становить для нас iнтерес насамперед тим, що воно унаочнює тi процеси, якi вiдбулися з українською (козацькою) вiйськовою термiнологiєю в пiслякозацьку добу. Так, у провiдних лексикографiчних джерелах української мови воно взагалi зникає як гаслове, змiшуючись зi словом батова, як це видно з деяких цитованих вище джерел. Наприклад, у «Словарi української мови» є тiльки слово батóвá, для якого зафiксовано такi значення: 1) «запорожский обоз вьючных лошадей»; 2) «отряд, партия»; 3) «несколько пар волов цугом». Якщо провести певнi семантичнi паралелi з давнiм значенням слова батава, то його можна добачити хiба що у значеннi «отряд, партия», iлюстрацiєю до якого, проте, є виразне «Аж он батова од шинку йде». Таку ж сему мiстить у собi прикметник батовий ́«вьючный». Добачити поєднання двох рiзних (i несумiсних) сем можна, проте, в дiєсловi батувати: 1) «связывать поводьями лошадей»  2) «резать большими куска- ми» [там само]. Сучасна лексикографiя теж не розрiзняє слiв батава i батова, причому як заголов- не подає слово батова, див.: батава див. батова i батова, заст. «лава, ряд»  (перше значення). Заголовним є слово батова i в «Етимологiчному словнику української мови», див.: батова (заст.) «запорозька валка в’ючних коней; ла- ва, ряд; партiя; кiлька пар волiв цугом; [юрба, валка]» [батава] «те саме». Гадаємо, саме змiшування двох слiв, семантика яких виразно вiдмiнна, спричинилося до реальної втрати слова батава пiд час етимологiчного аналiзу i виведення їх обох вiд *бат «посторонок, повiд» , що неприпустимо стосовно слова батава, яке має засвiдченi у джерелах значення «козацький бойовий лад» i «битва, бiй». Тим часом батава етимологiчно, безперечно, пов’язане з батувати «рiзати великими шматками», вивiдним вiд бат – псл. batъ «палиця» i пов’язане з дiєсловом батати – псл. batati «бити». У словi батава мiститься давнє значення кореневого морфа; суфiкс - ав-а, мабуть, є варiантом суфiкса -в-а (як у словах битва, гонитва), що теж є малопродуктивним. Певну паралель у такому варiюваннi форманта можна провести у групi утворень на -ба – боротьба, молотьба, стрiльба i жадоба, жалоба тощо, якi в обох випадках семантично близькi, оскiльки мають значення опредмеченої дiї. Суфiкс -av-a досить продуктивний як формант на позначення назв iнтенсивної дiї (часто з негативним емоцiйним забарвленням) у сербськiй, хорватськiй, словенськiй та серболужицьких мовах; див. також: укр. заграва, заплава, постава; валява, кiптява, курява. Натомiсть батова етимологiчно пов’язане з батувати «зв’язувати поводами коней» (якщо брати загалом), тобто ядерною тут є сема «в’язати», а не «бити». Цiлком можливо, що сема «в’язати» в цьому коренi взагалi вторинна i з’явилася за перенесенням, пор.: збивати в значеннi «збирати, загромаджувати» – збивати в купу, до купи. Зникнення слова батава з українського лексикону й розчинення його у словi батова має соцiологiчнi причини. Це явище того самого порядку, що призвело, наприклад, до появи у словi гайдамака значення «разбойник», у словi опришок – значень «разбойник, бандит» або в цiкавому утвореннi козачок зi значенням «прислуга комнатная из крепостных в прежнее время»  та iн. схожих. Тут згадується мiркування проникливого соцiолога В.Ульянова (Ленiна) про те, що «не все в народi – народне», надто це стосується народу поневоленого.

До речi, слово батава було вiдоме в українському патрiотичному середовищi. Так, видавався журнал «Батава», редагований Д.Донцовим. Назва вiрша вiдомого поета В.Пачовського «Гiмн безсмертної батави» («Ми лицарi без жаху i без смертi»), що був популярною пiснею-маршем в УПА, вказує на розвиток у словi батава значення, яке можна визна- чити як «вiйсько» з героїзуючими конотацiями. Безперечно, «семантична детермiнацiя слова випливає з належностi слова до певної iдеологiї або ж до iдео- логiчного варiанта й визначається мiсцем в цiй термiнологiчнiй системi».

Знання свого, якщо воно навiть належить минулим епохам, зайвим не буває. Хоч би тому, що допомагає, кажучи словами О.Кобилянської, плекати традицiї серця героїчнi. Термiнологiя розвивається, змiнюючись i оновлюючись вiдповiдно до потреб i умов часу. Та майбутнє, як вiдомо, виростає з минулого – зусиллями тих, що належать сучасному.

Василь Задорожний

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2022

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.