поєдинок» та в переносному значеннi «боротьба думок, поглядiв».
Тiснi контакти козацтва з тюркським свiтом призводили до численних запозичень iз тюркських мов, особливо, очевидно, з кримсько-татарської, в тому числi у сферi вiйськової термiнологiї. Тут ми маємо один цiкавий випадок, коли тюркське слово вже на українському мовному рунтi завдяки розвитку вiйськового мистецтва в козакiв набуває значення вiйськового термiна. Так, ще автор «Історiї русiв» повiдомляє, що в козакiв марш у колонi звався «iти сакмою», що пiдтверджує також Д.Яворницький. Сучасна українська лексикографiя такого слова не подає; у росiйськiй народнiй мовi ХІХ ст. його зафiксував В.Даль зi значеннями рос. «колея, след колеса или полозка; дорожка, тор, тропа, тропинка» тощо; щоправда, вiн пов’язує його етимологiчно з рос. сочить або сачить «показувати», що видається сумнiвним. Натомiсть М.Фасмер справедливо виводить його вiд тюркського sokma «дорiжка, стежка». Очевидно, первiсно цей тюркiзм таке саме значення мав i в українськiй мовi. За свiдченням Д.Яворницького, сакма – це кiнськi слiди по травi – слiди татарського кiнного розвiдувального загону (чамбулу). Татарська вiйськова хитрiсть полягала в тому, щоб конi ступали слiд у слiд, залишаючи за собою малопомiтну в степовiй травi стежку – сакму. Вистежуючи чамбули, козаки шукали саме таких слiдiв, а знайшовши їх, просувалися ними так само. З часом подiбна хода козацького вiйська в колону (ряд) стала називатися «iти сакмою», а слово сакма як вiйськовий термiн означало такий лад вiйська, що в сучаснiй мовi зветься колоною або рядом. Як свiдчить Д.Яворницький, спосiб пересування сакмою iнакше ще звали соганним ходом, що, очевидно, семантично зберiгається у словi саганистий «о лошади на высоких ногах». Семантичний паралелiзм мiж саганистий i сакма, на нашу думку, розкриває первiсне значення слова сакма, як його пояснює Д.Яворницький, з наступними семантичними перетвореннями в ньому.
За свiдченнями тих самих iсторичних джерел, козацьке вiйсько знало i практикувало й складнiшi бойовi прийоми; так, застосовували також лад т. зв. триан улою; слово триан ула (вiд лат. tri < tres – «три» i angulus – «кут») означає «трикутник». Триан улу використо- вували на маршi в очiкуваннi близької зустрiчi зi су- противником. З такого порядку легко було «поставити фронт», тобто розгорнути лаву, що цiлком вiдповiдало правилам тодiшнього європейського воєнного мистецтва, за яким до кiнця ХVІІІ ст. застосовували т. зв. лiнiйну тактику ведення бою. Слово триан ула вказує також i на європейськi джерела козацької вiйськової термiнологiї.
Козацтву, за свiдченням iсторикiв, були вiдомi способи ладнання вiйська як у наступальному, так i в оборонному бою. У вiдкритому бою пiд час атаки козаки шикувалися в лаву, що вiдповiдає поняттю розгорнутий лад, яке, проте, в сучаснiй українськiй мовi передається пiд впливом рос. развернутый строй – укр. розгорнутий стрiй, що збережено сучасною мовою в значеннi «бойовий лад у вiйську (переважно кiннотi), розгорнений для атаки». Очевидно, вже iсторично вторинним для слова лава є значення «спосiб шикування, коли люди стоять один бiля одного в лiнiю; шеренга, ряд», адже зiмкнутий, шеренговий лад застосовувався в регулярному, муштрованому вiйську. Власне, така семантична еволюцiя цього слова вже як сучасного вiйськового термiна вiдбулася в українських вiйськових формацiях, де разом зi словом шерег, див.: шерег «ряд, шеренга», див. також: шерегувати «строить в ряды» побутувало i слово лава з тенденцiєю до переваги у вживаннi та бiльшiй словотвiрнiй активностi, див.: шеренга – лава, шерег; див. також: шереножное учение – вправи (навчання) лавою (шерегом). Вдалими, на нашу думку, є утворення цього кореня дволава, що вiдповiдає рос. двухшереножный строй, трилава – рос. трехшереножный строй (словники української мови не фiксують, що посередньо свiдчить про малу зорiєнтованiсть авторiв на власне вiйськову термiнологiю).
Бiй у козацькi часи тiльки на початковому його етапi мав органiзований характер. Розгортаючись, вiн перетворювався на велику кiлькiсть групових сутичок та iндивiдуальних двобоїв, що застосовуються в наш час у рукопашному бою. За Д.Яворницьким, бiй мiшаного характеру в козакiв називався галасом i цьому є ще одне лексикографiчне пiдтвердження. Інформацiя потребує додаткового вивчення, що може з’ясувати аналiз ширшого контексту для таких випадкiв слововжитку: «Не скоро той галасъ ускорился» або «Галас военный». Аргументом на користь iмовiрностi такої семантики в цьому словi може бути лексикографiчно зафiксоване в ньому значення «колотнеча, веремiя», а також «сварка, суперечка». Беручи до уваги цiлком вiрогiдну етимологiчну спорiдненiсть, наприклад, рос. бороться, бранить, брань (i «битва», i «лайка») , припускаємо, що сучасне галас «лемент, крик» могло мати в козацькому мовокористуваннi й спецiальне значення, на що вказує iсторик. Мотивацiя такого перенесення семантики прозора: бiй вiдразу кiлькох тисяч людей холодною зброєю, безперечно, супроводився великими шумовими ефектами.
На жаль, українське мовознавство ще не дало ети- мологiчного тлумачення слова розгардiяш, що в сучаснiй мовi має основне значення «вiдсутнiсть або порушення належного, звичайного порядку в чому-небудь; безладдя». Проте слiдами його давнього значення, яке ми поки що докладнiше не означаємо, є також зафiксоване «хаос, веремiя, стовпотворiння, часто породжуванi умовами воєнного часу». Очевидно також, що тлумачення «соцiальне заворушення,
