є наслiдком органiзацiї спочатку окремих вiйськових частин за «нiмецьким ладом» (iнакше – «солдатським ладом»). До речi, слова жовнiр, що прийшло в українську мову з польської, i солдат, що в українськiй мовi з’явилося через росiйську, – обидва нiмецького походження. Вiдмiннiсть у характерi цих формацiй усвiдомлювалася; так, в українськiй мовi слово жовнiр мало значення «солдат регулярный, европейский, пеший или конный» i було твiрним навiть для дiєслова жовнiровати «служить в военной регулярной службе». Спочатку й команди в таких частинах подавали нiмецькою мовою. Цiкавi свiдчення щодо цього залишив польський офiцер, який брав участь у боротьбi з гайдамаками в др. пол. ХVІІІ ст. i згадує, як залученим до облави селянам наказали кричати «Wer da?». Патрiотично настроєний шляхтич згадує, що нiмецькi команди Halt! Raus! Wer da? Feuer! нестерпно терзали його слух, оскiльки, на його переконання, вiдповiднi команди польською мовою цiлком можливi. Так воно й сталося, але пiзнiше – українцi на той час своєї органiзованої збройної сили вже не мали.
Ми свiдомо вiдмовилися вiд безпосереднього цитування уривка. А проте публiкацiя дуже добре iлюструє українсько-польсько-росiйськi мовнi взаємини. Спогади написанi по-польськи, видавець (П.Кулiш) видрукував їх у росiйському перекладi, в якому польськi кальки з нiмецької переклав росiйськими кальками з нiмецької ж. По-українськи вони звучатимуть так: Стiй! Виходь! Хто йде? Вогонь! – звичайнi слова, якi за певних обставин могли перетворитися на команднi. Оскiльки функцiонально в мовi командна лексика (власне, команди) дорiвнює з граматичного погляду вигукам, то, можливо, не в одному вигуку сучасної української мови, значення якого нинi трактується цiлком пацифiстськи, мiститься те, що за певних умов було iмперативним волевиявленням ватага, отамана (по-сучасному – командира), тобто командою (або її прообразом у значеннi «короткий наказ командира за встановленою формою»); пор.: гайда, виг[ук], у знач. присудк. сл., розм. «Уживається як заклик, спонукання iти куди-небудь: iдiть, ходiм» [СУМ ІІ; 16] i гайда! «марш!», «вперед!» тощо.
Козак з реальної iсторичної постатi в українськiй масовiй свiдомостi давно вже став фiгурою легендарною, а вiдомо, що немає нiчого тривкiшого для людської свiдомостi, нiж легенда. Козаки, котрих народна уява малює завжди на конi, як вiйсько були насамперед пiхотою – i то дуже сильною, а кiннота в козацькому вiйську була розвинута слабко. У походi козаки пересувалися пiд захистом табору. Етимологiя слова табор (сучасн. табiр) остаточно не з’ясована; поширеною є думка, що це тюркiзм, однак висловлюються також припущення, що воно могло з’явитися через чеське посередництво вiд назви бiблiйної гори Фавор. «Сло- варь української мови» фiксує у словi табор такi значення: «стан, лагерь; обоз, табор». Козацький табор становили поставленi чотирикутником або колом у кiлька паралельно розташованих i з’єднаних мiж собою рядiв вози козацького обозу. Табором козаки пересувалися на вiдкритiй мiсцевостi, особливо в очiкуваннi або й близькiй присутностi супротивника; в стацiонарному положеннi табор був надiйним оборонним укрiпленням, який у разi потреби можна було легко привести в мобiльний стан. У Європi таке укрiплення називалося ва енбур ом (вiд нiм. Wagen – «вiз» i Burg – «прихисток», «захист», «мiсто»). Не наполягаючи на сказаному (етимологiзацiя – майже завжди не бiльше як iмовiрнiсть), висловимося на користь припущення, що сучасне укр. табiр (кол. табор) – все ж таки чехiзм, а не тюркiзм. Вiдомо, що в гуситському руховi в Чехiї (1419–1434 рр.), названому за iменем Яна Гу- са, натхненника Реформацiї, брали участь таборити; цей термiн трактують як похiдний вiд назви м. Табор, їхнього полiтичного центру. Насправдi такого мiста в Чехiї нiколи не iснувало. Табором (чеськ. tabor) там пiд час гуситських вiйн називалося «похiдне або бойове розташування вiйська, яке оточувалося кiлькома рядами возiв»; такий табор «був виявом оригiнальної тактики ведення бойових дiй» [там само]. За оцiнкою фахiвцiв, гусити справили значний вплив на розвиток вiйськового мистецтва свого часу. Усяка боротьба в добу Середньовiччя iдеологiчно була боротьбою релiгiйною й у релiгiї шукала для себе iдеологiчного об рунтування, тобто користувалася набором звичних для тодiшньої (невдавано релiгiйної) свiдомостi iдеологем. У суто мовознавчому ключi тут можна спостерiгати цiкавi паралелi: гуситський рух був реформацiйним, а лат. reformatio – «перетворення», «полiпшення». Водночас на горi Фавор вiдбулося таїнство Господнього преображення, однак церковнослов’янiзм преображенiє (укр. церк. преображення) тотожний лат. refor- matio – «перетворення», тобто «преображення»: учасники релiгiйно-реформацiйного руху бачили себе «новими людьми»: iдея оновлення людини дуже виразна в Христовiй проповiдi, й до неї апелюють усi новопосталi реформаторськi релiгiйнi дисиденти. Чехiя в перiод гуситських вiйн i пiсля них була осередком передових iдей, що променiли насамперед на слов’янськi народи. У мовнiй сферi багато з того, що в нас звично трактується як запозичення з нiмецької мови через польське посередництво, мало ще одну передатну ланку – чеську мову. Однак у цьому ви- падку чеська мова була джерелом новотвору. Назва гори Фавор (чеськ. Tabor) у латинсько-європейському варiантi вiдома й українськiй мовi, напр.: «І ругався менi / Вавiлонцiв собор: / – Розкажи нам що-небудь / Про Сiон, про
