блiц-запитання, блiц-опитування, блiц-новини, блiц-iнтерв’ю, блiц-зустрiч, блiц-кон- курс, блiц-огляд, блiц-передплата, блiц-пошта, блiц- ремонт, блiц-режим, блiц-коментар; бiт-кафе), що спричинило непослiдовнiсть у словотвiрному освоєннi однотипних за словотвiрним значенням похiдних одиниць, пор.: супермодель, але топ-модель, суперстилiст, але топ-стилiст, суперложа, але вiп-ложа. Це означає, що названi новi запозичення i похiднi з ними утворення досi вживають у формi, непристосованiй до традицiй словотвiрної системи української лiтературної мови, що суперечить також орфографiчнiй нормi писати їх разом з наступним словом. Новi словотворчi форманти зi значенням iнтенсивностi ознаки, високої професiйностi потрiбно однаково писати з ранiше запозиченими префiксами, що виражають те саме словотвiрне значення.
У сучасному українському словотвореннi порушенi й норми оформлення нових мiшаних абревiатур, перша частина яких є скороченою прикметниковою основою (поп- вiд популярний, елiт- вiд елiтний, економ- вiд економний, секс- вiд сексуальний, штрих-вiд штриховий) чи синонiмiчною певнiй прикметниковiй основi (арт- i мистецький), а друга – цiлим iменником, тому що їх пишуть через дефiс, пор.: поп- гурт, поп-спiвак, поп-музика, поп-культура (замiстьпопгурт, попспiвак, попмузика, попкультура), елiт-клас, елiт-клуб, елiт-меню (замiсть елiтклас, елiт-клуб, елiтменю), економ-клас, економ-пропозицiя (замiсть економклас, економпропозицiя), секс-послуги, секс-перевертень (замiсть секспослуги, сексперевертень), штрих-код (замiсть штрихкод), арт- бiзнес, арт-ринок, арт-галерея, арт-майстерня, арт-студiя, арт-центр, арт-конкурс, арт-симпозiум, арт-форум, арт-формат, арт-педагог, арт-дилер (замiсть артбiзнес, артринок, артгалерея, артмайстерня, артстудiя, артцентр, артконкурс, артсимпозiум, артфорум, артформат, артпедагог, артдилер), поп-арт, соц-арт, аудiо-арт, вiдео-арт, фан-арт (замiсть попарт, соцарт, аудiоарт, вiдео- арт, фанарт). За чинним «Українським правописом» усi складноскороченi слова треба писати разом. На жаль, цi неправильно оформленi абревiатури, що поширилися в мовнiй практицi українських засобiв масової iнформацiї та в деяких професiйних групах, досить швидко зафiксували орфографiчнi й тлумачнi словники української мови, тобто їх уже кодифiковано.
Новi процеси в українському словотвореннi двох останнiх десятирiч засвiдчує взаємодiя варiантних словотворчих засобiв, насамперед суфiксiв. В iменниковому словотвореннi вона виявилася у функцiонуваннi словотворчих суфiксiв на означення особи за видом дiяльностi, особи – виконавця певної дiї, що є для неї професiйним заняттям, особливо в нових галузевих термiносистемах. І це логiчно, адже в українськiй лiтературнiй мовi назву особи за видом дiяльностi (та й за iншими ознаками) можна утворити, як вiдомо, за допомогою двох-трьох рiвноправних словотворчих суфiксiв, зокрема -ач, -ник/-льник, -ець, -ар та iн. Професiйна мова та мовна практика українських засобiв масової iнформацiї презентує варiантнi найменування осiб iз цими суфiксами, пор.: обмiрювач, обмiрник, обмiрювальник, обмiряльник; натирач, натиральник. Звичайно, варiантне вживання таких найменувань осiб за виконуваною дiєю – явище тимчасове. Український, передусiм професiйний, соцiум вибере одну з варiантних назв i кодифiкує її як нормативну, iншi назви або вийдуть з ужитку, або зазнають функцiонально-стильової диференцiацiї.
У прикметниковому словотвореннi спостерiгаємо взаємодiю словотвiрних типiв вiдносних спiльнокореневих прикметникiв, утворених вiд новiтнiх iменникових запозичень за допомогою словотворчих суфiксiв -ов- та -н- пор.: дайджестовий iдайджестний, дефолтовий i дефолтний, iнтернетовий i iнтернетний, снiкерсовий i снiкерсний. Проте, як засвiдчує мовна практика, ширшi функцiональнi можливостi в словотвiрного типу iз суфiксом -ов-, вiн переважає в прикметниках, утворених вiд новозапозичених англiцизмiв на -инг/-iнг (пор.: демпiнговий, кастинговий, рейтинговий, холдинговий) та вiд односкладових iншомовних основ (пор.: брендовий, сленговий, блюзовий).
До мови української преси журналiсти намагаються повернути багато з тих прикметникiв на -овий, якi вживали в українськiй мовi 10–30-х рр. минулого столiття. Їх використовують як варiантну форму до кодифiкованої в лiтературнiй нормi форми iз суфiксом -н-, пор.: парадовий i парадний, оперовий iоперний, полюсовий i полюсний, аеропортовий i аеропортний, гранiтовий i гранiтний, структуровий iструктурний та iн. Актуалiзацiя словотвiрного варiанта вiдносних прикметникiв iз суфiксом -ов-, на думку деяких дослiдникiв, поки що обмежена, бо «зумовлена певною мiрою мовною практикою захiдної дiаспори, а також тенденцiєю до дистанцiювання вiд росiйської мови».
Паралельно iз зазначеними внутрiшньомовними процесами словотвiрного внормування вiдбуваються й iншi процеси, спрямованi на вилучення похiдних одиниць, що були поширенi в українськiй мовнiй практицi та зафiксованi у словниках пiд впливом росiйської мови в радянський перiод. Тут уже йдеться не про взаємодiю варiантiв та вибiр одного з них, а про лiнгвiстичне оцiнювання словотвiрних типiв з погляду їхньої характерностi для української лiтературної мови, тобто нормативностi. Цi процеси квалiфiкують як вияви тенденцiї до нацiоналiзацiї, чи автохтонгiзацiї, спрямованої на збереження нацiональної словотвiрної специфiки, iсторично сформованих зразкiв творення похiдних слiв. В українському словотвореннi двох останнiх десятирiч її простежуємо у свiдомому вiдмежуваннi вiд словотвiрних типiв, спiльних iз словотвiрними типами росiйської мови або поширених в українськiй мовi пiд впливом чи тиском росiйської. Прикладом слугують назви осiб за видом дiяльностi чи iншими ознаками iз суфiксами -ник та -щик/-чик на зразок електронник i електронщик, комп’ютерник iкомп’ютерщик, мажоритарник i мажоритарщик, розмiтник i розмiтчик та iн. Дехто з дослiдникiв квалiфiкує назви на -ник як нацiональнi варiанти росiйських варiантiв чи синонiмiв на -щик/-чик, iншi вважають, що назви осiб iз цими суфiксами в українському словотвореннi перебувають у «вiдношеннях взаємозамiщення», проте перша форма бiльш притаманна українськiй мовi, друга – характерна ознака творення iменникiв – назв осiб за видом занять у росiйськiй мовi. Якщо вони характернi для рiзних мов, то не можуть бути пов’язанi вiдношеннями взаємозамiщення, тобто варiантними вiдношеннями. У сучасному українському мовознавствi набула поширення думка, що iменники на -чик/-щик з’явилися в староукраїнськiй мовi ХІV–ХV ст. як запозичення з росiйської мови, проте матерiали писемних пам’яток зазначеного перiоду дали пiдстави деяким дослiдникам констатувати, що окремi iменники iз цим суфiксом з’явилися на рунтi української мови значно ранiше, нiж у росiйськiй, що вони були навiть продуктивними в iсторiї української мови, зокрема в ХV–ХVІІ ст., що зумовлено впливом не тiльки росiйської, а й польської мов, однак суфiкс -щик/-чик не витримав конкуренцiї з продуктивними суфiксами -ець, -ин, -ник, -ач i опинився на периферiї словотвiрної системи української мови, а потiм зовсiм був витiснений .
У 50–80-х рр. минулого столiття орiєнтування на продуктивнi словотвiрнi типи росiйської мови спричинило поширення i в українськiй мовi, насамперед у її галузевих термiносистемах, значної кiлькостi iменникiвна-щик/-чик,багато з яких зафiксували орфографiчнi та галузевi термiнологiчнi словники. І це вiдбувалося всупереч квалiфiкацiї iменникiв iз цим суфiксом у працях зi словотвору української лiтературної мови та в лiнгводидактичних виданнях як непродуктивного чимало продуктивного словотвiрного типу, за яким новi слова не утворюються на українському рунтi. Саме це дає пiдстави говорити не про природну взаємодiю суфiксiв -щик/-чикi -ник у ІІ половинi ХХ ст., а про спровоковану конкуренцiю мiж ними i, зрештою, про словотвiрну псевдоварiантнiсть.
Інший приклад змiцнення нацiонального словотвiрного варiанта iлюструє словотвiрний тип iз суфiксом -ець (у формi чоловiчого роду) / -ц́- (у множинi), за яким утворенi назви осiб за мiсцем народження чи проживання, або назви жителiв вiд назв населених пунктiв. Дослiдники вважають цей суфiкс основним в українськiй мовi, тому що його здавна, ще в актовiй мовi ХІV–ХVст., використовували для утворення назв осiб за мiсцем проживання. Друге мiсце вони вiдвели словотвiрному типовi iз суфiксом -анин (-янин, -чанин) (у формi чоловiчого роду) / -ан- (-ян-, -чан-) (у множинi). Уживання цих суфiксiв залежало насамперед вiд структури топонiма. Зокрема, суфiкс -ець/-ц́- приєднується до топонiмiв на -город, -град, -пiль, -пiлля, -ськ, -iв/-їв, -к, -ани (-яни, -чани), -ине, -єве, а суфiкс -анин (-янин, -чанин) / -ан- (-ян-, -чан-) – до топонiмiв на -иця, -ець, -цi, -цьк, -ак, -ч та iн. Проте в радянський перiод, iз 40-х до кiнця 80-х рр. ХХ ст., назви жителiв мiст на -ани (-яни, -чани) конкурували та витiсняли спiльнокореневi назви на -цi, а саме вживали житомирянизамiсть житомирцi, полтавчани замiсть полтавцi, бориспiльчани замiсть бориспiльцi, луганчани замiсть луганцi та багато iнших. Однi дослiдники вбачали в цьому тенденцiю до вирiвнювання словотвiрного оформлення iменникiв лексико-семантичної групи назв мешканцiв мiст за зразком усталених назв iз суфiксом, специфiчним для цiєї групи, iншi – вплив аналогiї. В iсторiї української мови спiввiдношення мiж цими варiантними словотворчими суфiксами в деяких назвах жителiв змiнювалося, однак абсолютна перевага суфiкса -чан- у зазначений радянський перiод – це намагання водноманiтнити утворення назв жителiв мiст у росiйськiй та українськiй мовах. За останнi двоє десятирiч тенденцiю до вживання форм на -ани (-яни, -чани) в писемному вжитку нейтралiзовано бiльше, нiж в усному. Звичайно, цей суфiкс залишився в тих назвах, де вiн умотивований структурою топонiма, де вiн єдиний, безварiантний з погляду сучасного словотворення, пор.: кияни, львiв’яни, харкi- в’яни, вiнничани, донеччани та iн.
Істотних функцiональних обмежень останнiм часом зазнали вiддiєслiвнi iменники iз суфiксом -к- та активнi дiєприкметники, якi в ІІ половинi ХХ ст. пiд впливом росiйської мови, де такi деривати є доволi продуктивними, набули значного поширення, особливо в книжному вжитку, й витiснили з нього вiдповiдно спiльнокореневi вiддiєслiвнi iменники на -ння та вiддiєслiвнi прикметники й iменники української мови. Замiна словотвiрного типу вiддiєслiвних iменникiв iз суфiксом -к- питомим українським сло- вотвiрним типом iменникiв на -ння не була миттєвою, вона вiдбувається поступово, вибiрково, причому швидше, активнiше в писемному рiзновидi мовної практики, проте й досi не завершилася. Це засвiдчують реєстри орфографiчних словникiв української мови, якi ще фiксують деякi ранiше утворенi iменники на -ка паралельно зi спiльнокореневими iменниками на -ння, напр.: доставка i доставлен- ня / доставляння, знижка i зниження. Очевидне те, що новi вiддiєслiвнi iменники зi значенням розгортання дiї кодифiкованi в словниках вiдповiдно до системної словотвiрної норми української лiтературної мови, тобто як iменники на -ння, пор.: паркуваннязамiсть парковка, фiльтрування замiсть фiльтровка.
Витiснення активних дiєприкметникiв з рiзних сфер української мови вiдбувається ще складнiше й повiльнiше. Як давнi книжнi запозичення iз церковно-слов’янської, а пiзнiше – з росiйської, вони суперечать системi української лiтературної мови, сформованої на народнiй основi. Незважаючи на цю лексико-словотвiрну норму, в радянський перiод намагалися поширити росiйськi активнi дiєприкметники, передусiм у науковому стилi, замiсть того, щоб вiдшукувати засоби української мови або створювати їх для вираження потрiбних понять. Вiдповiдно до сучасної словотвiрної норми активнi дiєприкметники рекомендовано замiнювати рiзними способами та засобами, насамперед прикметниками iз суфiксами -н-/-iвн-, -льн-, -уч-(напр.: органiзацiйний замiсть органiзуючий, руйнiвнийзамiсть руйнуючий, вимiрювальний замiсть вимiрю- ючий, блокувальний замiсть блокуючий), складними iменниками (напр.: дорога-дублер замiсть дублююча дорога; органiзацiя-спонсор замiсть спонсоруюча орга- нiзацiя, фiрма-конкурент замiсть конкуруюча фiрма), iменниками iз суфiксами -ач, -ник/-льник, -ар, -янинта iн. (напр.: завiдувач замiсть завiдуючий; командувачзамiсть командуючий; виконувач обов’язкiв замiсть виконуючий обов’язки; пiкетувальник замiсть пiкетуючий; мiтингувальник, мiтингар замiсть мiтингуючий; страйкар замiсть страйкуючий; вiрянин, вiрник замiстьвiруючий). Їх витiсняють насамперед зi словникiв, але непослiдовно, iнодi подають сам дiєприкметник, нерiдко субстантивований на зразок завiдуючий, i спiльнокореневий iменник завiдувач, що не дає пiдстав констатувати цiлковиту змiну словотвiрної норми в українськiй лiтературнiй мовi. Ще бiльше зволiкають iз замiною активних дiєприкметникiв в українськiй термiнологiї, вважаючи, що деякi з них просто не мож- на замiнити або вiд них важко вiдмовитися, бо вони стисло i точно передають ознаку предмета за виконуваною ним дiєю. Активними дiєприкметниками послуговуються i деякi письменники, що дослiдники пояснюють по-рiзному: як ознаку iдiолекту певного письменника, засiб творення ритму i музики вiрша, окнижнення вислову тощо. Це створює розбiжностi в дотриманнi словотвiрної норми в українськiй лiтературнiй мовi та в її стильовому рiзновидi.
У дiєслiвному словотвореннi й освоєннi дiєслiвних основ iншомовного походження мовна практика заблокувала невластивий українськiй мовi словотвiрний тип iз суфiксом -ирува-/-iрува-. Його залишено лише в деяких дiєсловах для усунення омонiмiї, пор.: парирувати i парувати.
