Ольга Кобилянська: рання творчість - Page 2

виховувати i виводити в люди дiтей. Жiнка має бути помiчницею чоловiка. Я не проти жiночого питання, бо воно допоможе багатьом незабезпеченим жiнкам знайти самостiйний заробiток, – але й тiльки». 

Щоб опанувати письменницьке ремесло, О.Кобилянська вчилася у повсякденному спiлкуваннi глибоко розумiти сенс слiв, вiдчувати їхнi iнтонацiї. Вона тонко вiдтворювала теми й емоцiйно-почуттєве забарвлення розмов-дiалогiв, учасником яких їй довелося бути.У «Щоденниках» звертаємо увагу на записи, що стосуються взаємин з Євгеном Озаркевичем. Наприклад, 22 серпня 1884: «Вчора в нас був Геньо. Ми багато жартували, смiялися». 13 вересня 1884: «Геньо завше йде поряд зi мною, i ми розмовляємо майже про саму лише лiтературу». 24 вересня 1884: «Вiн говорив байдужим голосом. А я була трохи схвильована. Ми розмовляли про звичайнi речi ми балакали про найбуденнiшi речi». 25 вересня 1884: «Ми говорили про рiзне: про Дiккенса й ще багато про що. Вiн розповiдав про Вiдень». 26 вересня 1884, другого дня: «Почалася балачка про всяку всячину».

Майбутня письменниця була надто спостереж- ливою у всьому. Вона iз задоволенням описувала картини природи («несказанно гарнi») Карпатських гiр («давньої батькiвщини») i, вiдкриваючи свiт краси, виповiдала власнi думки, захоплення, самооцiнки («Всi кажуть, що я дуже гарно їжджу, – це одми i розумiнням життя. Жiнка цiкавила письменницю не тiльки як психоемоцiйний, а й як соцiологiчний об’єкт. Усi жiночi переживання оцiнено з точки зору тих змiн, що їх зазнавало середовище, соцiум, свiт. О.Кобилянська притримувалася засад, «що штука i всякий артизм любить <...> тонкiсть i делiкатнiсть».

Героїнi раннiх повiстей письменницi живуть у провiнцiйних мiстечках, прагнуть свободи, щастя, гармонiї, розумової працi, багато читають, люблять музику, вступають у конфлiкт з середовищем, знаходять ключi до жiночого самовираження. Їх захоплюють високi й живi iстини, якi здатнi пiдносити особистiсть над зовнiшнiми обставинами. Самоупокорення як християнська чеснота стає елементом перемоги жiнки над собою, її перевагою порiвняно з iншими. Жiнка, на думку письменницi, також мусить мати мету у життi, духовнi запити, вона має перебувати в товариствi освiчених людей, i керуватися прагненням пiзнати добро i зло.

Записи у «Щоденниках» i раннi лiтературнi вправи завдяки тому, що в них заторкалися проблеми людської особистостi, а не колективу, загалом проблеми важливi для того часу, вiдзначалися поглибленим психологiзмом, проникненням у душу жiнки. Недаремно сучаснi знавцi лiтератури одностайно визнають, що вагомим здобутком в українськiй лiте- ратурi є повiсть О.Кобилянської «Царiвна» (перша назва «Лореляй»). Над текстом письменниця працювала сiм рокiв (1888–1895) у Кiмполунзi, Димцi, Чернiвцях. Її старання не минули марно, читач отримав оригiнальний, психологiчно цiлiсний твiр. Паралельно письменниця вела «Щоденники», якi не редагувалися, у них не вносилися якiсь змiни. Їх хiба що час вiд часу перечитувала сама О.Кобилянська. І хоча записи iнодi робилися похапцем – саме вони найдостовiрнiше i найповнiше вiддзеркалюють письменницю як людину (особистiсть), дитину своїх батькiв, сестру, жiнку, яскраву представницю iнтелiгенцiї Буковини конкретного iсторичного перiоду. Якщо лiтературна творчiсть О.Кобилянської рунтувалася на нових, модерних iдеях, почерпнутих iз книжок, то щоденниковi записи реалiстично, з подробицями вiдтворювали життєвi ситуацiї, якi хвилювали авторку. Щоденно О.Кобилянська намагалася зафiксувати зникоме, яке завдяки їй не зникло.

За словами Лесi Українки, краса повiстi «Царiвна» мiститься не так у її iдеях, як у глибокому, тонкому вiдтвореннi психологiї головної героїнi Наталки. Краса ж «Щоденникiв» полягає у вiдвертiй, винесенiй на поверхню, тонкiй та мiнливiй психологiї їхньої авторки. Повiсть чуття «Царiвна» i записи, нотатки, розповiдi на сторiнках «Щоденникiв», зробленi юною, вразливою натурою, зосере- дженою на собi й на тому, що її безпосередньо хвилювало, становлять фемiнiстичний дискурс творчостi О.Кобилянської.

Феномен жiнки розкрито в образi Наталки Верковичiвни. Її мiркування про суспiльне й нацiональне вiдродження українського народу важливi самi по собi, вони значною мiрою абстрактнi. Їхня мета – са- мозбереження, розкрiпачення власної душi героїнi, збереження її почуття щастя i надiї. Героїня О.Кобилянської свiй iдеал стати «собi цiллю» розвинула сповна, зберiгаючи здiбнiсть до самостiйного iснування, вбачаючи в цьому своєрiдну красу, яку не можна нiчим притьмити. Вона зумiла вiдкинути те рабство, яке диктується «брудними обставинами», адже вiдчувала вiдповiдальнiсть лише перед собою, перед своїм «я», котре не щадило себе, а було для неї тепер першою i останньою iнстанцiєю, вона ж царiвна.

Наталка Верковичiвна, на думку довкiлля, здобула «шалене щастя», «превелике щастя». Його секрет («праця з подвiйним запалом») розкривається у думках, почуваннях i розмовах Наталки: «В мене настало полудне. Воно настане i для нашого народу, неправдаж? Я вiрю в це,як вiрю в силу волi,i я несказанно горда за тих, що ступили на дорогу, котра веде до сього полудня, а удари ворогiв чи недолi зносять з усмiхом на устах. В їх руках спочиває будучнiсть народу, а їх самих жде безсмертнiсть. Це гарна i горда нагорода». Героїня повiстi «Царiвна» пройшла шлях становлення особистостi вiд почуття боязнi «хаосу в будучностi», «царювання грубої безоглядної сили» до палкої вiри в щастя, що наповнює життя жiнки особливим сенсом, вiдкриваючи цiлком новi життєвi вимiри. «Її життя – то


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.