Стави з шумливими вербами!
Дівочі ігрища незабутні!
Покидає вас вродлива дівчина,
краса всього села, материна втіха,
батькова насолода,
веселість усіх добрих громадян (П. Куліш);
Людські пісні, найглибша мука,
Найвища радість на землі! (М. Рильський)
Після однослівних і поширених звертань, що вимовляються оклично. У таких випадках треба звернути увагу на те, що після звертань збільшена пауза:
Вітре буйний, вітре буйний!
Ти з морем говориш! (Т. Шевченко)
Сторононько рідна
Коханий мій краю!
Чого все замовкло в тобі, заніміло? (Л. Українка)
Кораблі! Шикуйтесь до походу!
Мрійництво! Жаго моя! Живи!
В океані рідного народу
Відкривай духовні острови! (В. Симоненко)
Після вигуків та слів так, ні, що вимовляються з окличною інтонацією:
Я зараз по-запорозькому «Пугу!»
А він мені: «Пугу! Пугу!» (77. Куліш)
Ой! Що це за сопілка? Чари! Чари! (Л. Українка)
Так! Я буду крізь сльози сміятись... (Л. Українка)
У дужках, при тире, або без них у середині речення для виявлення особливих емоцій чи оцінок, але таких, що стосуються не речення, а окремої частини його:
Дарма! Повстанем, бо душа повстане. (Л. Українка)
Не дивився, ні! я на сади рожеві,
Криниці юності убогим корячком
До дна не вичерпав... (М. Рильський)
Цар нас шугнув, і ми — о страх!—
Всі пурхнули по смітниках. (І. Драч)
