Коли ставиться тире
Тире — специфічний розділовий знак. В усному мовленні йому відповідає велика пауза і різкий злам інтонації.
У простому реченні тире ставиться:
- між підметом і присудком на місці допоміжного дієслова-зв'язки, якщо присудок є іменним:
Вся поезія Дмитра Павличка — розмова про любов і ненависть, правду і кривду, про добро і зло (Р. Лубківський).
Бо ти на землі — людина,
І хочеш того чи ні —
Усмішка твоя — єдина,
Мука твоя — єдина,
Очі твої — одні (В. Симоненко).
- у неповному реченні на місці пропущеного члена речення:
На одній ниві пшениця, на другій — жито (О. Гончар);
- при відокремлених членах речення:
Я тільки тепер побачив село — нужденну купку солом'яних стріх (ТИ. Коцюбинський);
- після однорідних членів перед узагальненим словом:
Орлиний політ думки, крилатість — без цього неможливо уявити Довженка (О. Гончар).
У складних реченнях тире ставиться:
- між простими реченнями, якщо відчувається, що е пропущені слова і зміст другого містить результативність дії першого:
Скільки глянеш — вилискують розгойдані хліба, скільки чуєш — шумлять, переливаючись під примарним місяцем (О. Гончар); Вийдеш у степ — твій степ, глянеш у небо — небо із сонцем твоє (0. Гончар).
- на межі простих речень, якщо їх зміст протиставляється:
Ще сонячні промені сплять — Досвітні огні вже горять! (Л, Українка)
- Знаком тире можуть виділятися вставні словосполучення і речення: Старий солдат, батько й досі — ще з японської — зберіг унтерську бравість (О. Гончар).
- Тире використовується в діалогах, при прямій мові: «В тема, втекла Яринка!» — полегшено зітхну лось хлопцеві (М. Стельмах).
Разом з комою тире використовується у складних синтаксичних конструкціях, які називаються періодом. Тире вказує на кінець першої висхідної частини періода і початок другої — нисхідної: Після довгого літнього дня, коли сонце сідає, а розпечена земля поволі скидає з себе золоті шати, коли на блідому, втомленому днем небі з'являються крадькома несміливо зорі, в останньому промені сонця справляє грища мушва, а дивно м'яке, злоторожеве повітря приймає оддаль бузкові тони і робить простори ще ширшими і глибшими,— Маланка з Гафійкою волочать курною дорогою утому тіла й приємне почуття скінченого дня (М. Коцюбинський).