Символізм у творчості Павла Тичини і Тодося Осьмачки - Page 5

 

-Дурню!                 

Де ж твоя весна?!

У наступних творах глибина і масштаби апокаліпсису набувають небувалого розмаху. Так, у поезії «Забутий» змальовано образ козака, який «тяжко з ним [паном] бився за волю в степу» і помирає від ран; його смерть виростає у символ безмірності кровопролиття, гіперболізовано постає жахлива картина вдівства, втрати синів:

Кров попід степом до гір дотекла в горах пробила між скелями хід...

Яром прорила ходи до села - хату підмила вдові.

У кожному творі поета опорні образи-символи є засобом втілення авторської ідеї - це розп’яття, церква, дівчина-весна, воля, ліричний герой із пробитими грудьми чи загиблий за незалежність, мати-Україна з вирваним серцем чи в труні та ін.

Фон розвитку подій - «грандіозна містерія з кривавими водами, з костяними людськими берегами»: «По дереву муки / із ран людини - / стікає кров./ Ріками рине/ з горя по стегнах,/ по ребрах землі/ в моря криваві - і вщерть»; «лани зелені в багряницю з кривавиці / одяглися й простягайся,/ мов на муках- катуванні!» «<...> шляхи биті та великі/ гнилим трупом зачорніли,/ черепами, кістяками, мов снігами, забіліли...» ;

«А над ненькою стоять кістяки/ з їх очей-дірок сльози цебенять».

Жертви кривавої розправи, смерті повсюдно супроводжуються образами воронів, шулік, вовків, псів, «війна містифікується у важких, потьмарених символах».

Усі ці складові самобутнього стилю Т. Осьмачки були наслідком захоплення символізмом на ранньому етапі його творчості, а насамперед - самобутності таланту поета, експресіоністичного, масштабного сприйняття трагедії України, яка назавжди лишилась його болем.

І не можна не дивуватись, як в умовах більшовицького режиму пристрасне патріотичне слово могло прориватись крізь тенета пильної цензури, а поет так і не зламався, незважаючи на переслідування, ув’язнення, перебування в психіатричних лікарнях.

Третя збірка - «Клекіт» (1929), яка стала і останньою, що побачила світ на Батьківщині до еміграції поета, засвідчила: він не відступив, продовжував боротьбу, розчаровувався і знову сподівався на силу слова:

нехай у лапах вашої гордині

в безодню тріпає земля, -

на бій із вами виступить однині

душа знеможена моя!

Отже, рання поезія П. Тичини і Т. Осьмачки, сформована під впливом європейського символізму, продовжила традиції М. Вороного, О. Олеся, інших українських модерністів початку XX століття, була глибоко національною, творчо і щедро використала традиції української міфології, фольклору. Головною, центральною темою творів обох поетів була доля України, мрія про її незалежність, проблеми, що поставили поряд двох провідних поетів, визначили ідентичність їхнього символістичного дискурсу.

 

Схожі матеріали


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.