Аналіз поеми Павла Тичини "Золотий гомін". Друга, третя частини - Page 4

 

Дзвенить, дзвенить, дзвенить...

Леліє, віє, ласкавіє, Тремтить неначе сон...

Автор прагне оцінити масштаби події системою запитань:

Чи то не золоті джерела скресають під землею?

Чи то не самоцвіти ростуть в глибинах гір?

І нарешті підводить до заключного акорду поеми: увесь народ України піднявся і вирушив до Києва, це свято для всіх: здається, не було трагедії, розколу нації. Усіх об'єднує єдина мрія:

І б'ються в їх серця у такт

-Ідуть! Ідуть!

Дзвенять немов сонця у такт

-        

ідуть! ідуть!

І всі сміються як вино:

І всі співають як вино:

Цікава композиція останньої частини: поет досягає масштабів охоплення подій етапами: спершу радісне захоплення можливістю втілення мрії. Тут постають тополі, квіти і Дніпро. Вони пробудили всіх, і до Києва на світанку ідуть «вони», «їх» серця б’ються в такт, дзвенять. Займенники «вони», «їх» - засвідчують масовість люду, що прямує до столиці.

У фіналі на зміну займенникам постає нова категорія - народ, який осмислив себе нацією, відчув себе молодим, легко скинув гори каміння гніту, що давили на груди століттями. Заключний акорд поеми - це тріумфальний монолог молодого українського народу:

Я дужий народ! - з сонцем, голубами.

Вітай нас рідними піснями!

Я - молодий!

Молодий!

Ні такій високій ноті впевненості гарного, молодого народу, який побудує власну державу, відродить національний дух, завершується поема. Вона засвідчила громадянську позицію митця, практично тут воєдино злилися образ поета і народу, поета, який раніше оптимістично утвердив власну життєдайну позицію у ранньому вірші «Молодий я, молодий!»

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.