Аналіз поеми Павла Тичини "Золотий гомін". Друга, третя частини - Page 2

 

У цьому короткому фрагменті і застереженим поета-гуманіста, і передчуття, що подібні каліки плекають у собі звіра, і попереду - цілком імовірна трагедія - громадянська війна. Продовження теми пізніше знайде відображення у збірці «Замість, сонетів і октав», у болісному відгуку на братовбивчу війну, коли запанує ненависть і розпочнеться страхіття: «звір звіра їсть».

Для з'яви духовних калік необхідні соціальні передумови. Щоб розкрити їх, П. Тичина звертається до третього символу - чорного птаха. У народно-поетичній символіці чорний птах - це ворон, він символізує смерть, живиться падаллю, виймає очі мертвих. П. Тичина наповнює цей символ іншим, глибоко філософським звучанням. Це чорний бездушний шах зневіри, запроданства, зради національних інтересів, який з'явився «із гнилих закутків душі». Його злочинну діяльність поет викриває системою запитань, які можна віднести до розряду риторичних. Кожне з них завершується повтором опорного фрагмента фрази, яка стає своєрідним підтвердженням - відповіддю:

Чи це не ти розп'яття душі людської Століття довбав?

Століття.

Чи не ти виймав живим очі,

Із серця віру?

Із серця віру.

На противагу першій частині, де наскрізно домінує храм душі людської, тут постає образ бездушного птаха, який з'явився «із гнилих закутків душі» і століття довбав «розп'яття душі людської». Світле, високе у цій душі вбито. Від образу чорного птаха як символу доби поет підводить до осмислення бездушності як явища, що загрожує загальнонаціональною трагедією:

Чорнокрилля на голуби й сонце –

Чорнокрилля.

Тут символ драматичного сягає максимальних космічних масштабів: чорнокрилля «на голуби й сонце» - на все світле й очікуване. І далі, здається, несподівано - знову повернення на майдан: іде діалог двох учасників історичного зібрання.

Це єдина конкретна, майже побутова сцена в поемі. Вона є ключовою для розкриття проблеми, що так хвилювала автора, вона засвідчила, що молодий П. Тичина не просто передчував драматичні події громадянської війни, він розумів їх політичну, ідеологічну підоснову. Зрештою, це визначальний момент і в долі самого поета, що заслуговує на більш детальний коментар.

-        

Брате мій, пам'ятаєш дні весни на світанню волі?

І тобою обнявшись, ходили ми по братніх стежках,

Славили сонце!

А у всіх тоді (навіть у травинки) сміялись сльози...

- Не пам'ятаю. Одійди.

- Любий мій, чом ти не смієшся, чом не радієш?

Це ж я, твій брат, до тебе по-рідному промовляю, -

Невже ж ти не впізнав?

-        

Відступись! Уб'ю!

На фоні загального захоплення, яке, здається, заволоділо серцями всіх, хто зібрався на майдані, діалог братів однієї нації прозвучав різким дисонансом. Один із братів не поділяє радості іншого: тут різко постає проблема класового розшарування, Протиставляються національне і класове.

Л. Новиченко з приводу проблеми, поставленої поетом у діалозі, зазначав: «В розпалі загальнонаціонального, як йому здавалося, радісного єднання поет побачив суворі провіщення неминучих масових зіткнень».

Автор стисло змалював двох братів, які живуть різними ідеями. Перший пам'ятає «дні весни на світанню волі», радість переповнює його, як і багатьох інших на майдані, він прагне поділитися нею. Його мова барвиста, емоційна. Зовсім інший другий: він не пам'ятає, як радів національному визволенню (це безпам'ятство багатьох, кому чужа ідея національного відродження), його мова різка, категорична, відповідь - «Відступись! Уб'ю!» - лякає.

У період мирного розвитку революції поет передбачив братовбивчу війну, він розумів, що класова боротьба буде протиставлена гуманістичним і національним ідеалам. Він не змінить цих переконань навіть тоді, коли більшовицький режим класову боротьбу в суспільстві використовуватиме як засіб для розпалу протистояння, задля формування т. зв. нової спільності людей, для яких громадські інтереси мають стати головним критерієм, заради яких жертвувалось особистим, найдорожчим. Ця тема знайде втілення як трагедія роду, сім’ї, зокрема, у його вірші «Три сини».

Саме в той час у літературі набувала популярності і згодом стала Провідною ідея протиставлення класового як визначального над особистим, родовим, національним, гуманістичним інтересам.

Згадаймо бодай новели Ю. Яновського «Роман Ма», «Історія попільниці», драму М. Куліша «Патетична соната», герої яких в ім'я класових ідеалів вбивають коханих, «Я. Романтика» М. Хвильового, де син вбиває рідну матір в ім’я торжества так званої загірної комуни. Апофеозом втілення цієї нелюдської ідеї стала новела «Подвійне коло» з роману «Вершники» Ю. Яновського. Символічно протягом дня в степу під Компаніївкою у двобої зустрічаються чотири брати. Троє з них гинуть, перемагає більшовик-інтернаціоналіст Іван, який проголошує гордо: «Рід розпадається, а клас стоїть, і весь світ за нас, і Карл Маркс».

Про те, що тоталітарний режим утверджував класову ідеологію, відкидаючи національне виховання як основу збереження духовності, цілісності, і жорстоко переслідував інакомислячих митців свідчить доля кіноповісті О. Довженка «Україна в огні». Один із головних героїв Лаврін Запорожець заявив, що виховувати народ треба на почуттях національної гордості, патріотизму, духовності, а не класової боротьби: «Позвикали до класової боротьби, як п’яниці до самогону! Ой, приведе вона нас до загибелі». Реакція режиму була категоричною: повість розглядали на політбюро ЦКВКП(б), рецензентом виступив сам «батько народів», твір визнано ідеологічно шкідливим, заборонено до друку і зйомки, доля самого О. Довженка була вирішена до кінця життя.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.