Остап Вишня "Чухраїнці" - Page 2

Якби ж знаття

Найхарактерніша для чухраїнця риса. Риса - мати. Без неї чухраїнець - не чухраїнець, а риса ця без чухраїнця - не риса.

Постала ця риса в чухраїнців от з якого приводу . Вшивав один із них хату. 3лiз аж до бовдура i посунувся. Сунеться й кричить:

- Жінко! Жінко! Соломи! Соломи!.. Геп!

- Не треба...

Це, значить, кричав чухраїнець жінці, щоб вона, доки гепне, соломи на те місце, де він гепне, підстелила. Не встигла жінка цього зробити. Тоді виходить: "Не треба"!

І от після цього укоренилася глибоко ця риса в чухраїнцеву вдачу. Як тільки яка притичина, зразу:

- Якби ж знаття, де впадеш соломи б підіслав.
Або:

- Якби знаття, що в кума пиття...

І так в кожнім випадку життя чухраїнського цивілізованого. От будують чухраїнці яку-небудь будівлю громадську. 3будували. А вона взяла й упала. І зразу:

- Якби ж знаття, що вона впаде, ми б її не сюди, а туди будували.

Є серед матеріалів характерний запис, як попервах чухраїнці свою культуру будували. Узялися дуже ретельно... А потім за щось завелись, зразу за голоблі (була в них така зброя, на манір лицарських середньовічних списів), та як ізчепились полемізувати... Полемізували, аж дивляться - у всіх кров тече... Тоді повставали й стогнуть:

- Якби ж знаття, що один одному голови попровалюємо, не бились би!

Сильно в них тоді культура затрималася... Та й не дивно: з попровалюваними головами не дуже культурне життя налагодиш...

Вирішили вони якось театр організувати. Запросили спеціальну людину. Бігали, говорили, обговорювали. Хвалилися, перехвалювалися. Підвела їх та людина : не організувала театру, а зовсім навпаки.

Тоді почухались.

- Якби ж знаття!..

І почали знову.

І не було жоднісінького дня без отого знаменитого:
- Якби ж знаття...

З цією головною рисою з'єднані четверта й п'ята риса в чухраїнців, а саме: "якось то воно буде" та "я так i знав".

Коли чухраїнці, було, починають якусь роботу, хоч би в якій галузі їхнього життя та робота виникла, i коли хто-небудь чи збоку, чи може трохи прозорливіший зауважив:
- А чи так ви робите?

Чухраїнець обов'язково подумає трішки, почухається i нешвидко прокаже:
- Та! Якось то вже буде!

І починав робити...

Коли ж побачить, що наробив, аж пальці знати, тоді:
- Я так i знав!
- Що ви знали?
- Та що отак буде!
- Так навіщо ж ви робили?
- Якби ж знаття...
- Так ви ж кажете, що знали?!
- Так я думав, що якось то воно буде!

Один індійський мудрець, коли йому про це тоді розповіли, сказав:
- Дивне якесь perpetuum mobile.


Друга риса - "забув" i третя - "спізнивсь" - характерні так само риси для чухраїнців, але вони особливих пояснень, гадаємо, не потребують...

- Чому ви цього не зробили?
- I-i-i ти! Забув! Дивись!
Або:
- Чого ж ви не прийшли?
- Та засидівсь, глянув, дивлюсь - спізнивсь! Так я й той...облишив,- Якось то, сам собі подумав, воно буде.


Істинно дивний народ.

Розділ ІІІ

Країну Чукрен залила стихія разом із Антлантiдою. Один чухраїнський поет, грізної стихії не перелякавшись, заліз на височезну вербу й чекав смерті. Коли вода вже залила його притулок, він продекламував журно:

Ой, поля, ви поля,
Мати рідна земля,
Скільки крові i сліз
По вас вітер розніс.

А в цей момент пропливав повз вербу атлантідянин i, захлинаючись уже, промовив:
- І все по-дурному!

Післямова

Читав я оці матеріали, дуже сумно хитаючи головою. Прочитавши, замислився i зітхнув важко, а з зітханням тим само по собі вилетіло:

- Нічого! Якось то воно буде.
Тьху!

 

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.