Минув час, перш ніж Корній облишив ту зірку, поступово притих і насторожився. В якусь мить йому здалося, чи то почулося, що там, за очеретом, де була його купальня, щось ніби хлюпочеться. Старий, дивуючись, взявся за весло. В кінці проходу, де вже поблискувало плесо його купальні, він ще раз занурив весло у воду - і враз завмер. Човен ткнувся у молоденький очеретець і зупинився.
- От тобі й маєш, - настільки слабко ворухнулися старечі уста, що слова ті заплутались у дідовій бороді, та так і не виборсались із неї. Всього у кількох змахах весла, біля його кладки, була русалка. Вона стояла на драбині так, що вода прикривала її ноги, ледь не дістаючи колін. Русалка мала вигляд молодої дівчини з довгим світлим волоссям, що спадало по спині нижче пояса.
Крім того волосся, більш нічого не ховало її тіла. Авжеж, вона була голою. Русалка стояла до Корнія спиною, і, по всьому, спускалась драбиною у воду. Вона ступила ще на один щабель нижче, і темна поверхня води, сягнувши русалці вище колін, торкнулася стегон. Тієї ж миті вода здригнулась і соромливо відбігла хвильками. Русалка повернулась до води і те, що побачив старий нічною порою, нічим не різнилось від того, як би перед ним була справжня молода дівчина. Її бліде, незасмагле тіло аж ніяк не узгоджувалось зі сподіваннями Корнія. «Все ж, як не як, річкова нечисть, то хай би вже зелена... та й хвіст же... а тут ноги... Хоча, ноги так собі, байдуженькі...»
Хтозна, може, воно й природно, що і в такі роки мужчина лишається, бодай у душі, мужчиною, і серед двох вражень страху та спокуси у подібних випадках переважає останнє.
Русалка нахилилась до води, занурила руки і хлюпнула собі на тіло. Далі вона зробила так ще кілька разів. Потім випросталася на повен зріст і, звівши до неба обличчя, якось протяжно й тремтяче зітхнула. Мокре тіло її аж засяяло серед ночі, переливаючись під місячним сяйвом. З твердих білих грудей, що задерлись подібно до того, як задираються іноді кирпаті дівочі носики, скочувались і падали в темну річку краплі. Під носом у Корнія заворушилися вуса, і він щось прошавкав. Що саме - розібрати було неможливо, але про себе тієї миті старий подумав: «А що, якби ото взять та й спробувати їх рукою? Взять ото та й у жменю?» І було б то з піввіку тому, мабуть, Корній так саме й зробив. Але тепер він стримався: «Одначе ще, чого доброго, залоскоче та й потягне у той річковий морок. Кричи тоді, лементуй, хто почує?» І Корній, так ніби між іншим, махнувши в повітрі рукою, викреслив поперед себе хреста.
Тим часом річкове створіння, що принадністю мало чим відрізнялось від справжніх жінок, продовжувало існувати. Русалка знову нахилилася до води і обхлюпала собі тіло. Вона робила це, мовби виконуючи якийсь ритуал, і, здається, щось шепотіла. З усього старому вдалося розчути лише два імені: Петра і Павла. Вони найчастіше повторювались.
