" 3 журбою радість обнялась..." (за творчістю Олександра Олеся) - Page 2

Олесь палко любив свою землю, свою Україну, для нього вона була най­кращою.

Для всіх ти мертва і смішна,

Для всіх ти бідна і нещасна,

Моя Україно прекрасна,

Пісень і волі сторона!

Та болить поетове серце, бо народ його закутий в кайдани, живе без волі, як в тюрмі. Голод, холод, страждання, смерть на українській землі.

Як гімн сміливим , нескореним борцям за волю звучать вірші "Ще в нас вогонь не згас в грудях", "З військом за волю боролися ми", "Ми не кинемо зброї своєї".

Оптимістичні ноти в громадянській ліриці поета чергуються з песимістичними. Настрої розпачу, суму як реакцію на поразку революції 1905 року автор передає в поезії "Айстри". Айстри так чекали рожевого ранку, вічної весни, коли надворі лютували вітри і холодні дощі. Лише після смерті квітів "засяяло сонце над трупами їх". В образах айстр О.Олесь втілює пристрасні сподівання на вільне, щасливе життя, яким не судилось здійснитися.

Лютневу революцію 1917 року поет вітав віршами "Воля!? Воля!? Снить­ся, може?", "Ранок, ранок! Час світання", "Пісня". Поезія "Воля!? Воля!? Снить­ся, може?" передає радісну схвильованість ліричного героя і всього народу тими суспільними змінами, що відбуваються. Важливість історичного момен­ту, від якого залежить доля України, підкреслюється у вірші "Замовкніть всі: великий час прийшов". Всі мовчать, навіть гармати, — немов на молитві. Мати стає на коліна і благає для України світлу долю.

Свою любов до України, до рідного слова автор передає у вірші "О слово рідне! Орле скутий". Вірш "Як довго ждали ми своєї волі слова" — це подяка порта рідному народові за збереження рідної мови в такі лихоліття, "коли він сам стоять не міг".

Вільний розвиток українського слова проголошено в поезії "Рідна мова в рідній школі":

В землі віки лежала мова

І врешті вибилась на світ.

О мово, ночі колискова!

Прийми мій радісний привіт!

Навік пройшла пора безславна...

Цвіти і сяй, моя державна!

І знову не справдились надії поета на вільне життя. Страшні події в Україні: голод, розруха, війна — змушують його виїхати за кордон. Туга за залишеною Вітчизною пекла Олесеву душу, тому в книзі "Чужина" знаходимо тільки картини зневіри й журби. Автор підкреслює, що для людини немає нічого страшнішого за самотність на чужині, за втрату рідної домівки: Уймають біль єдині сни, У сні лише мій біль стихає. Ні зір, ні сонця, ні весни Без краю рідного немає.

Алегорично звучить вірш "Не беріть із зеленого лугу верби", бо не при­живеться верба на піску чи на скелі.Так і людина може бути щасливою лише на рідній землі.

В багатьох поезіях поета проступає печаль, туга за Україною:

Принесіть як не надію,

То крихту рідної землі:

 Я притулю до уст її

Так застигну, так зомлію.

Та незважаючи на трагізм, розпач, зневіру у громадянській ліриці, О. Олесь залишається співцем життєлюбства і радісного світосприйняття.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.