Молодиця щось замуркотіла, й він гримнув:
-Я тут хазяїн.
Устав Пилип рано, затемна, попорав коні, корову та вівці, підпалив у печі, приставив до вогню куліш. Молодиця на печі ворушилася, але не спускалася. Пилип розтлумачив собі це так: боїться, щоб її поміч він не потрактував так, що хоче залишитися надовше.
Як задніло, Пилип накраяв хліба, розлив у миски куліш, покликав Катерину. Молодиця злізла, умилася з цебра над відром, утерлася рукавом, сіла до столу. Аж тепер Пилип роздивився, яка вона молодесенька і яка гарна. Неначе зійшла з ікони. Личко маленьке, брівки смоляні, підборіддя і носик ну тобі вирізані досконалим майстром, отим, що ложки робить. З’їла з десяток ложок і ложку поклала. Дивилася у вікно. Пилипові стало невимовно її шкода, аж притиснуло серце.
-Як я тямкую, Катерино, тобі в світі йти нікуди. Хіба що на церковну паперть… Замерзнеш десь під тином. Дитяти шкода. Що ж, доживете в мене до весни, на той час, може, об’явиться той… Хто він?
-Москаль.
-Фью-і-ть, - свиснув Пилип і злякався гріха: свиснув у хаті. – Пиши – пропало. Живіть, стерегтимете хату, бо я все по лісах та байраках…
…Так і залишилися Катерина з Івасем у Пилиповій хаті. Пилип поліз на горище, знайшов там лозову колиску, яку був змайстрував для дочки, котра в ній майже не гойдалася, й почепив до тряму. Все ніби вимушено – мовляв, нікуди подітись. Він взагалі був понурий, мовчакуватий, відлякував людей острішками брів, твердим поглядом, важким підборіддям, і сам крутоплечий, міцний, зросту невисокого, але чомусь здавалось, що дивиться на тебе згори. Йому було під п’ятдесят.
Зранку Пилип прямкував до лісу. Вертався увечері, іноді приносив лисицю або зайця, які трапили в сильця, іноді – одібрану в лісокрада пилку або сокиру. Катерина вставала засвіта, топила піч, порала хату. Івась дивився на неї з висоти – з колиски.
Повінчалися за три села звідти. Вінці над їхніми головами тримали попові наймит і наймичка, більше в церкві не було нікого. Вернулися додому під вечір, попорали худобу, сіли вечеряти. Таким було їхнє весілля.
Жили вони п’ять років. Пилип не кривдив Катерину, намагався перебрати на себе більшу частину її роботи, навіть купав з нею у вербових ночвах Івася. Й Івась звик до його кущистих брів, великого носа, часто хапав його ручкою, регочучи.
Але коли в людський слід ступить недоля, вона йтиме й доганятиме, поки не зживе зі світу. Ранньої осені Катерина бігла через став, вломилася на тонкому льоду, було їй по груди, вона таки вибралася на берег, але застудилася й за два тижні померла. Тяжко зажурився Пилип. Проте сумував недовго, за два місяці його знайшли в лісі з проломленою головою – звичайна смерть багатьох побережників.
Пан забрав Пилипову землю і хату, а Івася оддав у підпасичі. А звідти, про всяк випадок, бо ще виросте і розкаже про панську правду, – в москалі. Іван вернувся, коли вже настала воля, й осівся в селі. Був він чоловіком простим, доброзичливим, стражденним (За Ю.Мушкетиком; 942 сл.).
3. Робота з текстом.
Завдання 1. Визначте тематичну приналежність тексту, поділіть його на смислові частини. Визначте стиль тексту. За якими ознаками ви зробили такий висновок (випишіть слова і вирази, що вказують на стиль тексту)?
Завдання 2. Охарактеризуйте ідейний зміст почутого.
Завдання 3. Назвіть слова, що потребують пояснення. Зясуйте їх значення за словником.
Вибрати на кожне із запитань правильну відповідь:
1. Обкидану снігом жінку Пилип зустрів на шляху,
а) повертаючись з церкви;
б) повертаючись з управи;
в) повертаючись з панського маєтку;
г) повертаючись з ярмарку.
2. В Пилипа щось пискнуло в грудях, коли
а) він побачив, що жінка змерзла та голодна;
б) він побачив, що жінка молода і вродлива;
в) пискнув вузлик в жінки під кожушиною;
г) коли жінка розповіла, що їй нікуди подітись.
