Додаток: види, засоби вираження - Page 3

2.  Непрямий додаток, виражений формою давального безприйменникового відмінка, є типовим прикладом вира­ження об'єкта, на який дія не поширюється безпосеред­ньо. Цей додаток може бути обов'язковим і супровідним компонентом речення. Обов'язковими є додатки, що поєд­нуються з дієсловами, які мають загальні значення залеж­ності від об'єкта, погодження з ним (коритися, присягати, кланятися та ін.), успіху (щастити, таланити та ін.), ставлення до об'єкта, виявлення почуттів (радіти, дякува­ти, заздрити, заважати, мстити та ін.); супровідні не­прямі додатки залежать від перехідних дієслів і мають ви­разне значення адресата або ж виступають як супровідні компоненти при неперехідному дієслові й указують на об'єкт, що безпосередньо не охоплюється дією, чи на ре­альний суб'єкт дії або стану, напр.: Він мені нічого не ка­же! (О. Кобилянська); Недарма ж цей Колядко не сподобав­ся мені з першого погляду (О. Гончар); Не буде щастя ні мені, ні люду, поки на світі нещаслива буде хоча б одна людина роботяща (М. Вінграновський); Кожний вірш свій
і поему він присвячував народу (М. Рильський); Отоді-то була радість нашій Україні (М. Костомаров); Чубинсько-му зробилось душно (М. Коцюбинський).
Давальний безприйменниковий додаток залежить і від прикметника (вдячний колективові, відомий усім), напр.: В нашому місті гарнізон був вірний Тимчасовому урядо­ві (Ю. Смолич).
3. Непрямий безприйменниковий додаток у формі орудного відмінка залежить від кількох груп дієслів, що вимагають об'єктного поширення. Орудний відмінок в об'єктній функції вимагається опорним компонентом, тоді як орудний відмінок в обставинній функції є факультатив­ним. Опорним дієсловам властиві загальні значення сто­сунку до об'єкта (дорожити, ризикувати, цікавитись, за­хоплюватись та ін.); керівництва, володіння об'єктом (ке­рувати, оволодіти, командувати); виділення об'єкта з можливим відтінком обставинного значення способу дії (сипати, дихати, кипіти, сповнюватися, заростати та ін.); надання руху об'єктові (хитати, ворушити, розводи­ти та ін.), наділення відповідним об'єктом (нагородити, забезпечувати, оснащувати таін.); вживання відповідно­го об'єкта (харчуватися та ін.); обміну об'єктами (ділити­ся, обмінюватися та ін.), напр.: Кінь збивав куряву некова-ними копитами (Р. Іваничук); Пашить медами скосис-та гора (Л. Костенко); Я тишком-нишком милувалась ним (І. Драч); Душа моя живе твоїм печальним іменем прозорим (М. Вінграновський); Красу природи і всього дов­кілля треба розуміти серцем (І. Цюпа); А вже й поля ім­лою обгорнулись (Л. Костенко). Додаток, виражений оруд­ним відмінком без прийменника, часто підпорядковується опорному слову — прикметнику і дієприкметнику (задово­лений результатами, відомий успіхами).
Додаток в орудному відмінку часто співвідноситься з підметом у називному відмінку. У такому разі об'єкт дії стає граматичним підметом, а суб'єкт дії — додатком. Такі речення є пасивними конструкціями, тимчасом як вира­ження суб'єкта дії називним відмінком, а об'єкта — оруд­ним засвідчує активну конструкцію, напр.: Робітники бу­дують будинок — Будинок будується робітниками.
Непрямий прийменниковий додаток. У су­часній українській літературній мові виражає широке ко­ло об'єктних відношень. Прийменники розширюють мож­ливості відмінкових форм і відображають значно складні­ші взаємозв'язки між предметами і явищами об'єктивної дійсності, ніж безприйменникові додатки.
Прийменникові конструкції часто функціонують і як обставини. Для диференціації цих членів речення вико­ристовують логічні питання, морфологічне вираження головного і залежного компонентів, їхнє лексичне зна­чення, можливість заміни одних компонентів іншими тощо.
Непрямий прийменниковий додаток включає приймен­ники у(в), з, за, о(об), про, над, на, до, від, проти, для, між. Відмінкову форму іменника-додатка визначає відповідний прийменник. Опорним компонентом переважно виступає дієслово, однак у такій ролі вживаються й інші частини мо­ви (добрий до мене, схильний до науки, звістка про успіх, дума про майбутнє), напр.: У землі нашої багатюща біо­графія, і говорить вона до нас своєю мовою (І. Цюпа).
Додаток із прийменником до у родовому відмінку вживається з дієсловами на позначення досягнення об'єкта, доповнення одного об'єкта іншим, спрямування дії, виконуваної суб'єктом, на об'єкт, сприймання об'єк­та, напр.: Чого звертаєш ти до мене чудові очі ті ясні? (І. Франко); Іван припав до землі і дув (М. Коцюбин­ський); Батько збирався їхати на хутір до тітки До­махи (Петро Панч).
Конструкції з прийменником від(од) репрезентують непрямий додаток на позначення уникнення, позбавлен­ня, віддалення чогось, напр.: Жили од нас за третім пе­релазом (Л. Костенко); Ніщо не звабить від Землі мене! (М. Вінграновський); Хіба од верховіть летючий вітер можна відділити?! (М. Рильський); Ти можеш від мене просити чого хочеш, я все тобі дам (О. Кобилянська).
Додаток із прийменником проти називає об'єкт, назу­стріч якому спрямовується дія, напр.: Проти такої без­господарності волало все його нутро (О. Гончар).
Конструкції з прийменником для називають об'єкт, який указує на призначення дії суб'єкта і має відтінок ме­ти, напр.: Настав новий вік і для нашого Чіпки (Панас Мирний); Розчинив я для пісні і серце, й вікно, як зіниці до ночі міської (В. Сосюра).