Усі морфонологічні особливості наголосу формуються акцентними властивостями мотивуючих слів і твірних суфіксів та префіксів.
1.Постійно наголошені вокалічні або змішані суфіксальні дериватори в процесі словотворення завжди "перетягують" наголос з основи на себе, тобто на фіналь мотивованого слова: Ки́їв—кия́ни, Ха́рків — харків'я́ни; ана́рхія — анархі́зм, Ба́йрон — байроні́зм. До таких належать суфікси: 1) -а́н-и (заробітча́ни); 2) -е́с-а (бароне́са); 3) -изм, -ізм, -їзм (монополі́зм) та ін.
Система продуктивних постійно наголоіііених суфіксальних дериваторів породжує тенденцію до переміщення наголосу з початкових та серединних складів на кінець мотивованого слова і формує явище рухомого наголосу проклітичного типу.
2.Постійно ненаголошені вокалічні або змішані суфіксальні дериватори у процесі словотворення породжують дві тенденції: а) тенденцію переміщення на початок або середину слова кінцевого наголосу: закупи́ти — заку́пник, показа́ти — пока́жчик, проектува́ти — прое́ктор, скульпту́ра — ску́льптор; б) тенденцію до збереження місця наголосу мотивуючого слова: замрі́яний—замрі́яність, во́ля—ві́льність; верши́ти — верши́тель, вчи́ти — вчи́тель; хи́трий — хи́трощі, при́крий — при́крощі.
Перша тенденція формує рецесивний наголос енклітичного типу, тобто "відтягування" наголосу з кінця до середини слова. Друга тенденція формує нерухомий наголос. До таких належать суфікси: 1) -ник (сталепрока́тник); 2) -ор (інспе́́ктор); 3) -ість (ніжність); 4) -ощ-і (ра́дощі); 5) -тель (зачина́тель); 6) -нок (раху́нок); 7) прислівниковий -о (ділови́то).
3. Консонантні дериватори здебільшого зберігають наголос твірного слова: риба́лка — риба́льство, Карпа́ти — карпа́тський, бригади́р — бригади́рша. Проте нерідко вони можуть перетягувати його на флексію або зміщати в бік початку чи кінця слова: 1) хва́́стати — хвастовство́; 2) таїна́ — та́їнство, сирота́ — сирі́тство; 3) дід — діді́вство, я́гідник—ягідни́цтво. Отже, консонантні дериватори зумовлюють і енклітичний, і проклітичний напрямок переміщення наголосу.
4. У певних словотвірних позиціях наголос може бути засобом вибору твірного суфікса: якщо мотивуюче слово має наголошене закінчення, що усікається, то з числа синонімних відбирається твірний суфікс з початковим голосним звуком, щоб він зміг "узяти" на себе наголос і таким чином зберегти акцентну модель мотивуючого в мотивованому: бійці́— бійці́вський, слобода́ — слобожа́нський, старці́ — старц́івський, орда́ — орди́нський, Кабарда́ — кабарди́нський (пор. кобза́р — кобза́рський, але кобзарі́— кобзарі́вський).
Внаслідок дії цієї закономірності на базі ненаголошених суфіксів формується група суфіксів із зумовленим (привнесеним) наголошуванням. Прикметникові суфікси -івськ-ий, -инськ-ий належать до завжди ненаголошених. Проте якщо з їхньою допомогою утворюються похідні від твірних слів з наголошеним закінченням, що усікається, то наголос з твірної основи переходить на голосний звук твірного суфікса. Так формуються суфікси із зумовленим наголошуванням: Я́лта — я́лтинський, але сини́ — сині́вський, ро́дичі — родичі́вський, старости́ — старості́вський, Махно́ — махно́вський тощо. Отже, при усіченні наголошеної фіналі наголос набуває функції вибору твірного суфікса (дериватора).