Взявши матеріал з конкретної історичної епохи, Леся Українка по суті, не подає нам зразка історичного твору, бо історична доба цікавить її передусім як ситуація, суспільно-політичні обставини, в яких діють не історичні, а вигадані герої, які, проте, несуть правду про свій час і свою добу. Так само вони несуть істинну інформацію і про основні риси сучасного поетесі суспільного життя.
Варто зауважити, що мотив національної зради-пасивності дія української літератури був не новий. Ще Шевченко у посланні "І мертвим і живим..." гнівно затаврував зрадливу козацьку старшину. Цих питань торкатися й II. Куліш, М. Костомаров, а згодом і І.Франко, скрушно запитуючи себе й сучасників своїх: Чому у нас відступників так много І чом для них відступство не страшне?
Засвоївши літературну традицію і певні історичні джерела, Леся Українка передусім орієнтувалася на М. Костомарова: його історичний твір "Руина" та соціально-історичну повість "Черніговка", з якою "Бояриня" перегукується як матеріалом і проблемами, так і ідеологічними акцентами.
Змальовуючи історичну ситуацію доби Руїни, письменниця не вдається до зображення подій, зовнішнього конфлікту, а показує, як ідеологічний зміст епохи, її найсуттєвіші проблеми переломлюються в долях центральних персонажів: дочки козацького старшини Перебійного Оксани та її чоловіка, московського боярина Степана, вихідця з давнього козацького роду. Отже, основою твору є не зовнішній, а ідейний конфлікт, протистояння світоглядних позицій, поглядів, думок, що становить сутність драматичної поеми як жанру. Об'єднуючим центром комплексу думок і ідей, заявлених у "Боярині", є проблема Переяславської ради 1654 року.
Зміст події і ставлення авторки до неї конкретизуються через осмислення ідеї батьківщини, патріотизму, національної честі й водночас національної пасивності-зради. Оскільки жанр драматичної поеми за своєю природою передбачає не тільки епічні й драматичні виражальні можливості (розповідь у драматичній формі), а й ліричне начало, то у "Боярині" воно виявляється у суб'єктивному забарвленні художніх засобів, зображенні почуттів і роздумів, яскраво виявленій авторській позиції у ставленні до героїв і проблем, тобто у конкретизації політичного обличчя Лесі Українки, її суспільно-політичних ідеалів.
Конфлікт, покладений в основу "Боярині", ґрунтується на протистоянні двох_ світів - України і Московщини, як і двох психологій, світоглядних і морально-етичних позицій: з одного боку патріотично настроєної козацької старшини, з другого - тих, що зреклися національної ідеї, перейшовши на службу до російського царя. Першу представляє Оксана і те середовище, що її формувало (родина, українське жіноче церковне братство), другу - Степан. І ситуації, і образи "Боярині" виразно романтизовані, а тому один із провідних художніх прийомів втілення ідеї у творі є контраст.
Уже в першій дії Леся Українка подає діалог між Степаном і братом Оксани Іваном як представником національно свідомої старшини, що виявляє зіткнення двох позицій, діаметрально протилежне ставлення до факту Переяславської угоди:
Степан - На раті Переяславській мій батько, подавши слово за Москву, додержав те слово вірне. Іван - Мав кому держати!
Лихий їх спокусив давати слово!
І це суперечливе, дискусійне начало поглиблюється при зображенні двох типів світогляду, двох світів, які, як показує авторка, не можуть становити єдине ціле, бо за своєю сутністю, своїм внутрішнім змістом вони взаємонеприйнятні.
