3. Прочитайте поезії Павла Тичини. Охарактеризуйте лексичний склад поезій. Виділіть поетизми. Які з них, на ваш погляд, є традиційними, а які належать П. Тичині? Знайдіть авторські неологізми (оказіоналізми) й поясніть особливості їх творення в поетичному тексті.
Ненавиджу темне
Життєве болото.
Я в душу таємне
Ловлю сонцезлото.
Молюсь я у храмах
Сгрунчастого гаю.
Там блискавок замах
Сліпучий без краю!
Люблю я любов'ю,
Що раптом зростає,
Що кропиться кров'ю,
Веселкою грає...
Я ранок стрічаю,
Мов друга: «Йди, світлий!»
І всіх розцвічаю,
І сам я розквітлий.
Й тоді, як умру я,
Й тоді, як істлію,—
Красою затчу я
Зоставлену мрію.
Сам скапаю сонцем,
В блакиті розтану.
Сам стану віконцем,
У вічність загляну...
Й зі смутком згадаю
Я вам над землею:
Які ви без краю
Раби всі душею!
(1917)
Біль мою душу обвіяла,
Душа моя сонця намріяла,
Душа причастилася кротості трав —
Добридень я світу сказав!
Струмок серед гаю як стрічечка.
На квітці метелик мов свічечна.
Хвилюють, маюють, квітують поля —
Добридень тобі, Україно моя!
(1907)
Не знаю і сам я, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою?
За що так кохаю? І що у їй є? —
Нещасний народ, його гірке життє:
Темнота та голод... Ох, ліпше мовчать!
Зі що ж так любити, за що так кохать?
Не знаю, не знаю! — але я люблю,
І сили свої всі я їй віддаю, їй пісні складаю, веселі, сумні,
Молюсь за її... Але ж чудно мені,
Що й сам я не знаю, за що так люблю
Безщасную тую Вкраїну мою...
(1909)
