говорить козак-посланець від гетьмана, намагаючись захистити Марусю. Зрадити коханню — де той самий тяжкий моральний злочин, що і зрадити свою Батьківщину. Тому зневаги і презирства заслуговує Грицько Бобренко так само, як і Ярема Вишневецький, зрадник і мучитель українського народу.
Одвічна проблема зради і вірності висвітлюється в драматичній поемі «Дума про братів Неазовських». Пекучий сором і гіркий біль за своїх предків В звучать у словах:
І Наливайка ж видали свої.
Такі орли, один орліиіий іншого.
Лицарство, честь.
А дійдеться до діла — рятує шкуру, видає своїх.
Та де стосується не кожного українця, бо є серед них такі, як Черняк, що добровільно йдуть на страту заради інших.
Тихою лагідністю віє від пейзажних творів поетеси, віршів на сільську тематику. Вони пронизані любов'ю до природи, любов'ю до простих людей. Це І "Дзвенять у відрах крижані кружальця", "Стояла груша, зеленів лісочок", І "Мене ізмалку люблять всі дерева", "Цей ліс живий...". "Після дощів діброва", "Люблю чернігівську дорогу" та інші.
Поетеса прагне до гармонії в природі, тому так гостро відчуває її порушення, коли людина бездумно нищить цей прекрасний світ, коли "ластівки тікають із Європи" із-за чаду бензину, вібрацій, коли навіть Всесвіт у зоряній кольчузі і щитом з Місяця готовий оборонятись від людей (І "Місячну сонату уже створив Бетховен"). Своїми віршами "Ще назва є, а річки вже немає...", "Ластівки тікають із Європи", "Прощай, морська корово" авторка закликає людей бути милосердними, оберігати природу від вимирання.
Ліна Костенко — жінка, тому жадає ніжності і відданості. Поетеса благоговіє перед любов'ю, що виникає "як спалах, як сваволя, без дозволу, без права, без причин".
Сильна і палка пристрасть відчувається в поезії "Спини мене...":
Спини мене, отямся і отям
така любов буває раз в ніколи
вона ж промчить над зламаним життям
за нею ж будуть бігти видноколи
вона порве нам спокій до струни...
Коли читаєш ці сповнені емоційного напруження поетичні рядки, мимоволі згадується Сосюрине "Так ніхто не кохав".
У багатьох любовних віршах авторки показано коротке щастя ліричної героїні, звучить туга за втраченим коханням ("У світі злому і холодному", "Я дуже тяжко Вами відболіла...", "Не говори печальними очима "). Та немає в них безнадії, бо гріють душу спомини про минуле щастя.
Любов усвідомлюється поетесою як найвище духовне благо, що дає силу і наснагу, робить людину кращою, сильнішою, добрішою. Це ми спостерігаємо в її поезіях "Недумано, негадано...", "Божевілля моє, божемилля...", "Моя любове, я перед тобою..."
Справжнє кохання, безкорисливе, щире, що відкриває безмежну велич людської душі, оспіване нею у вірші "Не знаю, чи побачу Вас, чи ні..."
Я не покличу щастя не моє.
Луна луни туди не долітає.
Я думаю про Вас.
Я знаю, що ви є.
Моя душа й від цього вже світає.
Поезія Ліни Костенко торкається найпотаємніших струн людського серця. Ми плачемо, сумуємо, страждаємо, любимо і ненавидимо разом з поетесою, бо залишатися байдужим просто неможливо.
