В образі Андрія Волика ми бачимо селянина-наймита, що весь вік працював на чужій землі, віддав їй усі сили, а тому зневірився в ній. Андрій переконався, що господарювання на клаптях землі не дає нічого, крім злиденного життя. Чи на своїй землі, чи на чужій, а все одно наймит.
Гафійка — добра, працьовита, розумна дівчина. Автор пестливо називає її ластівкою, весняною золотою бджілкою. Дівчина покохала Марка Гущу, бо певна, що він " добра хоче людям". Вона сіє Маркове слово, бо знає, що в ньому — добро. Коли заарештували Марка, в серці у Гафійки залишилося кохання, а Маркові книжки пішли по селу. Не випадково дівчина вишила на прапорі прочитані в наболілих душах селян слова " Земля і воля".
Гафійка вірно любить Марка, рятує його від смерті під час самосуду. Щоб урятувати сім'ю від голоду, вона йде у найми до багатія Підпари. У сільських багатіях дівчина бачить дуже небезпечну для народу силу.
Прокіп Кандзюба — селянин, що має трохи землі, але змушений ходити на заробітки. Із заробітків Прокіп виніс деякий досвід, переконався, що "світове горе велике", що тільки колективна боротьба з неправдою може дати якісь результати. Ще до повернення Гущі Прокіп з Гафійкою проводять значну роботу: розносять листівки, збирають селян, щоб читати газети й книжки, піднімають село на страйк. Прокіп — свідомий борець, а не бунтар, як Хома Гудзь, тому переконує селян, що добро пана — це народне добро. І не бити й палити його треба, а відібрати. Коли конфіскували панську економію, Прокіп хазяйнував там, щиро дбав про добро, яке тепер належало людям.
Прокіп не втрачає мужності і перед смертю: віддав останнє розпорядження дружині, повернув ключі і громадські гроші, попрощався з людьми і став під постріли самосудників.
В образі молодого Кандзюби Коцюбинський втілив найкращі риси українського селянства: вміння господарювати, чесність, працелюбність, врівноваженість, високу моральність.
Думи й прагнення народні письменник висвітлив не тільки в образах Маланки, Хоми, Андрія, Гафійки, Прокопа. Ми постійно бачимо перед собою маси людей. Це і заробітчани, що прямують по шляху повз хату Воликів, і зібрання людей у хаті Прокопа Кандзюби. Це і Семен Мажуга, Іван Редька, Олександр Дейнека, Сава Гурчин. Коцюбинський створив правдиві образи людей з народу, сільських бідняків, що віками мріяли про землю, вільну працю на ній, ненавиділи своїх визискувачів, не втрачали людської гідності й самоповаги.
