"Убий, не здамся!" стало життєвим девізом дочки Прометея. Знаючи, що життя буде нелегким, поетеса вирішила йти лише вперед, з вірою, з бадьорою піснею. Чим сильніше наступала хвороба, тим мужнішою ставала Леся.
Мотив мужності, стійкості, героїзму — провідний у творчості поетеси. В її творах, як і в більшості справжніх поетів, важко розрізнити особисте і громадське, тому дуже часто ліричний герой її поезій нагадує нам саму авторку. Він сміливо виступає проти бурі, що символізує морок, людське горе: Я вийду сама проти бурі І стану, — поміряєм силу!
Справжнім гімном силі людського духу є прекрасна поезія "Сопіга зрет зрего!". Вірш розкриває незламну стійкість людини. Леся Українка жене від себе тяжкі думи, настрій у неї оптимістичний, бадьорий. Вона заявляє про свою готовність і волю до боротьби із світом темряви, зла, реакції, робить виклик цим ненависним силам і збирається виконувати найтяжчу роботу з піснею веселою на устах. Це активний борець за життя, за світло, за добро. У вірші "Сопіга зрет зрего" поетеса проголошує слова, що стали символом незламності людського духу:
Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!
В пориві творчості, пристрасному бажанні діяльності вона писала:
Хто вам сказав, що я слабка,
Що я корюся долі?
Хіба тремтить моя рука
Чи пісня й думка кволі?
Тому пафос нескореності, героїзму проймає усю творчість Лесі Українки. У циклі "Сім струн", в "Колисковій", звучать роздуми матері про майбутнє своєї дитини. Мати переконана, що у дітей треба виховувати волелюбний дух, щоб вони не корилися сліпо долі, активно сприймали життя.
Леся Українка прагнула створити образ героя, духовно могутнього борця, людини незламного характеру. З цією метою авторка зверталась до Біблії, міфології, історичного минулого нашого та інших народів. Часто з великим піднесенням поетеса використовувала образ нескореного Прометея. Духовна спорідненість з цим титаном була помічена критиками і літературознавцями, за що Леся удостоїлась імені дочки Прометея.
Нащадками Прометея називає Леся Українка всіх борців за волю. Як зразок мужності, громадянської активності, титанічного духу виступає учасниця оборони свого краю у поезії "Грішниця". Ця дівчина ладна віддати своє життя за те, щоб не було на її землі ворогів. У циклі "Сльози-перли" ліричний герой заявляє, що краще прийняти смерть, ніж жити в "ганебній неволі". Мужнім борцем за щастя і долю України був для Лесі Тарас Шевченко. Вірш "На роковини" розкриває палку самовіддану любов поета до своєї землі, нездоланність його духу.
Авторка уславлює мужність, незламність поета-громадянина в поезії "Якби вся кров моя уплинула отак". У поета є сила, яка не дозволяє коритись долі, а "будить у серці крики бойові".
Поетичним уособленням стійкості, волі до життя стала у творчості Лесі Українки квітка ломикамінь, яка росте на безплідній кримській скелі. Це велика синя квітка, тонка стеблинка якої пробила гірську породу і вирвалась на волю. Там, де ніщо не може рости, росте ця слабка і водночас стійка квітка.
У затяжному двобої з хворобою Леся Українка вийшла переможцем. Хвороба завдавала болю їй фізично, але сили духу не зламала. Наперекір долі і обставинам на папір лягали мужні слова:
Хто не жив посеред бурі,
той ціни не знає силі,
той не знає,
як людині боротьба і праця милі.
Сила, боротьба, праця. Таким був зміст всього життя великої дочки України,життя, гідного подиву і захоплення. І такими є її герої — мужні, стійкі, нескорені, з незвичайною силою духу.
