1921–1924 рр., на базi «Фламiнго», Київ
М.Семенко, О.Слiсаренко, Ю.Шпол, М.Бажан
АСПИС (Асоцiацiя письменникiв)
1923–1924 рр., Київ
М.Зеров, М.Рильський, П.Филипович, В.Пiдмогильний, Г.Косинка
«Молодняк» (Спiлка комсомольських письменникiв)
1927–1932 рр., Харкiв
П.Усенко, О.Корнiйчук, А.Малишко
Своє неприйняття бiльшовицької революцiї частина письменникiв засвiдчила емiграцiєю з країни. Проте бiльшiсть митцiв повiрили красивим лозунгам, пов’язую- чи з соцiалiстичною революцiєю перспективу нацiонального вiдродження України. Утвердженню цiєї вiри сприяла полiтика українiзацiї. У 1923 роцi були опублiкованi офiцiйнi документи української влади, в яких iшлося про потребу розвитку української мови, переведення урядових та адмiнiстративних органiв на українську мову, вiдкриття українських шкiл, закладiв культури. Статистика подає позитивнi моменти українiзацiї: до 1933 року початковi школи були українiзованi на 88 вiдсоткiв, преса – на 89, книгодрукування – на 83.
Проте полiтика українiзацiї зводилася до того, щоб задовольнити елементарнi нацiональнi потреби українського народу пiд контролем партiї i в бажаних межах та формах. Серед найбiльших мiнусiв українiзацiї – непослiдовнiсть, зволiкання, сприйняття її як полiтичну акцiю.
Попри вади українiзацiї 20-тi роки стали своєрiдним ренесансом нацiональної лiтератури. Це чи не найбiльш яскравий, бурхливий i водночас надто короткий перiод її розвитку. Істотною рисою лiтератури 1920-х рокiв є спiвiснування рiзноманiтних лiтературних угруповань, багатство стилiв, жанрiв усерединi їх. У письменникiв ще є можливiсть сповiдувати найприйнятнiшi для них творчi принципи. Кожен iз них письменницьку органiзацiю обирає, виходячи з її програми.
Найбiльш вiдомими у 20-тi роки були об’єднання «Плуг» i «Гарт». «Плужани», як можна вже здогадатися з назви, працювали для селянства, брали сюжети й теми з сiльського життя, шукали вiдповiднi мистецькi форми для втiлення цих сюжетiв. Інiцiативна група «Плугу» – С.Пилипенко, І.Сенченко, А.Панiв. Сюди належали також А.Головко, Г.Епiк, О.Копиленко, П.Панч.
«Гарт» (органiзатор В.Еллан-Блакитний) об’єднував найвiдомiших пролетарських письменникiв, до яких належали І.Микитенко, П.Тичина, В.Сосюра, І.Кулик.
«Плуг» випускав тижневик «Плужанин», потiм щомiсячний журнал «Плуг». «Гарт» також мав свiй лiтературно-художнiй орган з однойменною назвою.
Згодом «Гарт» розпався через iдеологiчнi суперечностi, через деякий час реорганiзувався у ВАПЛІТЕ (Вiльна академiя пролетарської лiтератури), засновником якої був М.Хвильовий, першим президентом – М.Яловий, а також у ВУСПП (Всеукраїнську спiлку проле- тарських письменникiв). На чолi ВУСППу стали «три Івани» – Микитенко, Ле, Кулик.
У 1924 роцi В.Пiдмогильний створює лiтературну групу «Ланка», куди ввiйшли Є.Плужник, Г.Косинка, Т.Осьмачка, Б.Антоненко-Давидович. Пiзнiше «Ланка» була реорганiзована у МАРС (Майстерня революцiйного сло- ва). Представники «Ланки» – МАРСу продовжували найкращi традицiї класичної лiтератури, керувалися справжнiми духовними цiнностями на противагу пролетарськiй лiтературi (полiтизованому мистецтву), яку творили письменники з «Гарту» i «Плугу». Митцiв «Ланки» називали «попутниками», якi нiбито йдуть поруч iз будiвниками нового життя, проте не беруть у ньому активної участi. Тому саме серед представникiв цiєї органiзацiї найбiльше тих, хто згодом зазнав полiтичних репресiй.
Серед неформальних об’єднань видiляється товариство вiльних поетiв-iнтелектуалiв – неокласики (1918–1928), якi у своїй творчостi орiєнтувалися на зразки класичної, зокрема античної, лiтератури. Лiдером неокласикiв став М.Зеров, його однодумцями були талановитi поети М.Рильський, П.Филипович, М.Драй-Хмара, О.Бургардт. Неокласики мали друкований орган – журнали «Шлях» та «Книгар».
Щоб учнi мали уявлення про розмаїття напрямiв i методiв лiтератури 20-х рокiв, а також про iншi угруповання, узагальнимо матерiал у таблицях.
Про масштаби репресiй цього періоду свiдчить хоча б такий документ. 20 грудня 1954 року представники Об’єднання українських письменникiв «Слово» у Нью-Йорку надiслали на адресу Другого всеукраїнського з’їзду письменникiв телеграму. Там були такi рядки: «1930 року друкувалися 259 письменникiв. Пiсля 1938 з них друкувалися тiльки 36... Де i чому зникли з української лiтератури 223 письменники?»
Проте число 223 далеко не повне. За приблизними пiдрахунками в часи сталiнiзму близько 500 українських письменникiв репресовано й замордовано на Соловках чи Колимi.
Асоцiативний диктант. Усно розкрити змiст понять, про якi йшлося протягом уроку.
Українiзацiя, український ренесанс, «Плуг», «Гарт», МАРС, ВАПЛІТЕ, неокласики, соцiалiстичний реалiзм, «розстрiляне вiдродження», 1934 рiк, Соловки.
Домашнє завдання. Загальне. Опрацювати вiдповiдний матерiал пiдручника. Індивiдуальне. Пiдготувати повiдомлення про цiкавi факти з життя П.Тичини, зокрема про його дитинство, юнiсть, вихiд першої збiрки (на основi бiографiчних творiв С.Тельнюка). За бажанням. Пiдготувати виразне читання вiршiв П.Тичини та iнших поетiв тiєї доби (на свiй вибiр).
