Розвиток української прози 20-х років XX ст. Микола Хвильовий. Біографія письменника - Page 4

3. Основні факти біографії Миколи Хвильового
(Учитель може використати мультимедійний додаток «Життя і творчість М. Хвильового».)
13 грудня 1893 р. в м. Тростянці (тепер Сумщина) в сім'ї вчителів наро­дився Микола Григорович Фітільов.
Навчався в початковій школі, гімназії, з 6-го класу якої був виключений за участь у революційній організації.
1916     р.— фронти Першої світової війни, член дивізійної ради солдат­ських депутатів.
1917    р.— член компартії України, брав активну участь у громадянській війні в лавах Червоної армії.
1919 р.— у Харкові вийшло друком три збірки поезій.
1921 р. до літератури, української культури й державотворчих змагань увійшов як Микола Хвильовий.
1923     р.— збірка прозових творів «Сині етюди» («Редактор Карк», «Кіт у чоботях», «Солонський Яр», «Легенда», «Свиня», «Чумаківська комуна»).
1924    р.— збірка оповідань «Осінь» («Елегія», «Я (Романтика)», «Силу­ети», «На глухім шляху» та ін.), повість «Санаторійна зона». Ці публікації й громадянська активність зробили М. Хвильового центральною постаттю в літературному процесі 20-х років.

Микола Хвильовий у перші пореволюційні роки був одним із найпопу- лярніших письменників. Його вірші й новели вміщували в шкільні підруч­ники й хрестоматії, його пісні співав народ... І раптом все це, як Гйого твори, було зачинено за сімома замками, його ім'я викреслювали із національних енциклопедій. Оцінка його постаті була однозначною, добре відредагова­ною (її дав Сталін). Слова вождя воістину стали дороговказом для «синів»- літературознавців, які задурманювали голови читачам. Безглуздість звину­вачень була очевидною, але хто тоді осмілився б ЇХ спростувати?
20 листопада 1925 р.— разом з однодумцями створює літературну орга­нізацію ВАПЛІТЕ (Вільна академія пролетарської літератури); започатковує літературну дискусію 1925-1927 рр., яка від питання про якість літературних творів, порушеного М. Хвильовим, швидко перейшла на ідеологічні засади й принципи розвитку української культури: «Ми визнаємо українське від­родження за необхідний і неминучий етап» (Микола Хвильовий).

26 квітня 1926 р.— лист Йосипа Сталіна до Генерального секретаря ЦК КП (б)У Лазаря Кагановича, де критикується нарком освіти Олександр Шум- ський, який «неправильно розуміє українізацію і не зважає на цю останню небезпеку». Й. Сталін також пише: «Цей рух... може набрати місцями харак­теру боротьби за відчуженість української культури і української суспіль­ності від культури і суспільності загальнорадянської, характеру боротьби проти «Москви» взагалі, проти росіян взагалі, проти російської культури. ...Я маю на увазі такий усім відомі факт, як статтю відомого комуніста Хви­льового в українській пресі. Вимога Хвильового «негайної дерусифікації пролетаріату» на Україні, його думка про те, що «від російської літератури, від її стилів українська поезія мусить якомога швидше тікати», його заява про те, що «ідеї пролетаріату нам відомі і без московського мистецтва», його захоплення якоюсь месіаністичною роллю української «молодої» інтеліген­ції, його смішна й немарксистська спроба відірвати культуру від політики — усе це й багато іншого в устах українського комуніста звучить тепер більше ніж дивно...


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.