Розвиток української прози 20-х років XX ст. Микола Хвильовий. Біографія письменника - Page 2

2  повідомлення
Малі прозові форми демонстрували широкий спектр стильових манер, хоча в перші роки переважають експресивність (М. Хвильовий, І. Дніпровський,
І. Сенченко), елементи імпресіонізму (М. Івченко, Г. Косинка, почасти В. Під- могильний), орнаментальність в оформленні психологічної новели (М. Хви­льовий, А. Головко, Г. Косинка, П. Панч, О. Копиленко). З'являються опо­відання з філософським забарвленням (В. Підмогильний, А. Любченко), позначені романтикою духовного аристократизму (Ю. Яновський): цікаві експерименти в прозі роблять футуристи. Популярними жанрами стають нарис (О. Мар'ямов, М. Йоганес), фейлетон (Остап Вишня, згодом Ю. Ґедзь). Низка авторів еволюціонує до традиційного реалізму (П. Панч, А. Головко, К. Гордієнко). Автори ведуть пошуки ґрунтовних сюжетів, оскільки лірична розкутість сприймається як розхристаність і брак організації матеріалу. Від­чувається потреба в ширших полотнах.

Визначну роль у становленні та розвитку прози відіграє повість. Для цього був добрий ґрунт: адже в українській дореволюційній прозі повість — чи не провідний жанр, який досяг сюжетного розмаїття й тематичного багатства, подавши зразки родинно-побутової повісті-хоніки, соціально-побутової повісті, соціально-історичної, історично-пригодницької, психологічної, фольклорно- поетичної повісті. Розквіт жанру часто припадає на періоди бурхливих змін у суспільному житті, оскільки вона чутлива до новацій, здатна безпосеред­ньо (хоч і не так оперативно, як оповідання) відгукуватися на живі проблеми й народжувані процеси.

3 повідомлення
Стильове новаторство виявлялося по-різному у кожного автора. Так, М. Йогансен у повісті «Подорож ученого доктора Леонардо та його май­бутньої коханки прекрасної Альчести в Слобожанську Швейцарію» (1928) одивнював загостреним, постійно напруженим сюжетом, заповненим умов­ними екзотичними персонажами в середовищі природи — єдиного природ­ного героя з цьому творі. Помітний крок від новелістики (збірки «Мамутові бивні», «Кров землі») до романної прози здійснив Ю. Яновський, видавши 1928 р. свого «Майстра корабля», виповненого щирим романтичним пафосом. Новою видавалася композиція твору, де герой існував у певному епізоді, що складався з мемуарів, початок листів нагадував низку вставних новел. Така тенденція принаджувала багатьох тогочасних прозаїків, як-от А. Любченка. Його повість «Вертеп» (1928) відразу знайшла свого читача, оскільки мала несподіваний погляд на світ крізь призму лялькового дійства. Тут панувала атмосфера проголошеної М. Хвильовим «романтики вітаїзму», котра позі а- чилася й на «Золотих лисенятах» М. Ялового, і на «Дверях в день» Г. Шку- рупія, і на «Романах Куліша» чи «Докторові Серафікусі» В. Петрова (Домон- товича), і на «Фальшивій Мельпомені» Ю. Смолича та інших.

4 повідомлення
Поряд із романами та повістями продовжувала розвиватися новелістика, яскравим представником якої був Г. Косинка. Його твори поступово набували реалістичної виразності, хоч і не втрачали ознак імпресіоністичної стиліс­тики. Основний мотив, осмислюваний письменником,— драма українського села, зумовлена громадянською війною. Тема досить типова для тогочасної прози, але висвітлювана авторами під різним кутом зору. Так для В. Підмо- гильного («Третя революція») — це традиційна проблема протистояння села й міста, що набула неконтрольованого загострення під час революційних подій.


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.