Неначе люди не жили.
Шевченко. Не гріє сонце на чужині.
А дома надто вже пекло. Мені невесело було Й на нашій славній Україні... Блукав я по світу чимало, Носив і свиту, і жупан... Нащо вже лихо за Уралом Отим киргизам, отже й там, Єй же Богу, лучче жити, Ніж нам на Украйні.
М.: Тут, на засланні, серед брутальної лайки офіцерів, наруги над людською гідністю і почуттями, Шевченко бачив Україну не тільки у спогадах. Вона була з ним повсякчас, коли бряжчали кайдани покараних і прорізали повітря і тіло людське шпіцрутени.
Серед малярських робіт цього часу вражає серія "Притча про блудного сина", який у миколаївській Росії, на жаль, не має на кого опертися, зате зносить вдосталь покарань, побоїв, знущань. Для них не шкодували пани казарм, тюрем, колодок, кладовищ... Роботи цієї серії мають назву сепії. Це малюнки, виконані спеціальною сіро-коричневою фарбою, що її виготовляють з чорнильної залози морських тварин. Шевченко віртуозно володів технікою виконання таких робіт і в період заслання звертався до них дуже часто. Сепії, що перед нами (демонстрування), вражають емоційністю і трагізмом ("Кара колодкою", "Кара шпіцрутенами","У в'язниці"). Скрізь головний герой - горда і нескорена людина, що її хоч і замкнули в неволі, але не перемогли. Може, тому майже на кожній з цих робіт промовисто і тужно брязкають кайдани.
Шевченко. Самому чудно. А де ж дітись? Що діяти і що почать? Людей і долю проклинать Не варт, єй - Богу. Як же жити На чужині, на самоті? І що робити взаперті? Якби кайдани перегризти, То гриз потроху б. Так не ті, Не ті їх ковалі кували, Не так залізо гартували, Щоб перегризти. Горе нам! Невольникам і сиротам, В степу безкраїм за Уралом.
М.: За рапортом поручника Обрядіна рядового Скобєлєва віддали під військовий суд, він зазнав 2000(!) ударів шпіцрутенами, а потім був відправлений у Сибір в арештантські роти за те, що дав ляпаса своєму командирові, відповівши на його грубість і зухвальство.
(Троє офіцерів і солдат Скобєлєв).
Солдат. Ваше благородіє! Віддайте мені лист і гроші!
Офіцер Обрядін. Ти це про що, голубе?
Солдат. А про тих десять рублів, що їх мені надіслав друг, та чомусь у вас вони опинились. Біда лиш - конверт ви забули сховати!
Офіцер. Що? То ти мене винити будеш? Пішов геть!
Солдат. Я не піду звідси без грошей і листа! Пани офіцери чули...
Офіцер. Геть! (Хапається за обличчя і нахиляється від удару). Ну,ти у мене пам'ятатимеш цей день!
(Учасники сцени так, як на це вказує сюжет картини "Кара щліцрутенами". Демонстрування репродукції).
Бідний Скобєлєв... Ти чесно повернув ляпаса грабіжникові і поніс тяжкі кайдани на береги пустельних Іртиша та Обі. А офіцерське знущання над безправним рядовим, закарбоване на полотні під назвою "Кара щпіцрутенами", стало вражаючим доповненням до антисамодержавної теми малярської спадщини Т. Шевченка.
Шевченко.
За горами гори, хмарою повиті,
Засіяні горем, кровію политі,
Отам-то милостиві ми Ненагодовану і голу З
астукали сердешну волю
Та й цькуємо. Лягло костьми
Людей муштрованих чимало.
А сльоз, а крові? напоїть
Всіх імператорів би стало
З дітьми і внуками, втопить
В сльозах... Слава! Слава!
Хортам, і гончим, і псарям,
І нашим батюшкам-царям Слава!
І вам слава, сині гори,
Кригою окуті.
