Такою свіжо-молодою І прехорошою такою
Так, як тепер на чужині,
Та ще й в неволі.
Доле! Доле! Моя проспіваная воле!
Хоч глянь на мене з-за Дніпра,
Хоч усміхнися...
Ганна (читаючи лист від Шевченка, продовжує): А ти, доле! А ти, мій спокою! Моє свято чорнобриве, І досі між ними Тихо, пишно походжаєш? І тими очима, Аж чорними - голубими, І досі чаруєш Людські душі? Усміхнися, моє серце, Тихесенько-тихо, Щоб ніхто не бачив...
Та й більше нічого...
М.: Жорстока неволя, яка десятилітньою кривдою лягла на душу поета і живописця, не вбила прагнення творити. У маленькій захалявній книжечці він крадькома "мережив" вірші, а згодом взявся і за малювання. У березні 1848 р. Шевченко одержав з України від А. Лизогуба скриньку з малярським приладдям, фарби й папір. Невимовну радість висловив поет у листі до друга.
Шевченко. Не знаю,чи зраділа б так мала ненагодована дитина, побачивши матір свою, як я вчора, прийнявши дарунок твій щирий...
М.: А у травні того ж року Шевченко вирушив з експедицією Бутакова до Аральського моря художником. Понад сотню малюнків виконав Тарас Григорович під час експедиції - пейзажі, портрети, жанрові сцени з життя місцевого населення. Його малюнки краєвидів узбережжя у майбутньому виконали роль фотоматеріалів і стали науковою цінністю. Але в кожному з них ще й душа поета, що страждала від суворої одноманітності жовтих пісків під палючим сонцем, що не гріє на чужині, самотніх скелястих гір, байдужої до людських страждань морської далечіні.
(Демонстрування фоторепродукцій "Крутий берег Аральського моря", "Шхуни біля форту Косарал", "Косарал взимку" та ін.).
Л.: Від початку невільницького життя поет раз за разом звертається до мотивів чужини. Тяжка солдатська доля не може не відгукнутися тужливим рядком віршів. Як у малюнках, так і в поезії цього часу є сильні образи, що символізують і супроводжують поетове горе навіть у пейзажній ліриці.
Шевченко.
І небо невмите, і заспані хвилі,
І понад берегом ген-ген
Неначе п'яний очерет
Без вітру гнеться.
Боже милий! Чи довго бути ще мені
В оцій незамкненій тюрмі, і
Понад оцим нікчемним морем Нудити світом? Не говорить, Мовчить і гнеться, мов жива, В степу пожовклая трава; Не хоче правдоньки сказати, А більше ні в кого спитать.
Літературознавець (Л).:
І там степи, і тут степи,
Та тут не такії;
Руді, руді, аж червоні,
А там голубії.
Зеленії, мережані
Нивами, ланами,
Високими могилами.
Темними лугами.
А тут бур'ян, піски,
І хоч би на сміх де могила
О давнім давні говорила.