М.: У живописі Т. Шевченка Україна постає не тільки через природу, минувшину, селянський побут, а й через конкретні постаті. Особливої слави художника-портретиста удостоївся митець, проживаючи в Яготині у затишній атмосфері дому князя Рєпніна, відомого своїми націоналістичними і антикріпосницькими настроями, що призвело до відвертої ворожнечі князя з царем Миколою І. У портретах земляків того часу вражає не тільки зовнішня схожість, а й вміло переданий автором порух душі, вібрація настрою людини в момент її увіковічнення. Перед нами деякі з них: Тетяна Горленко, поміщик Платон Лукашевич, поміщиця Єлизавета Кейкуатова, брати Лизогуби. (Демонстрування).
Т. Шевченко часто відлучався з Яготича, але завжди радо повертався, бо знав: там на нього чекає небайдуже серце доньки князя Варвари Михайлівни, її високому коханню до поета так і не судилося збутися. Перед нами її портрет, створений Глафірою Псьол, авторство його довгий час приписували Т. Шевченку.
Варвара (перечитує написаний лист). "Пану Шарлю Ейнару. Мій дорогий приятелю й учителю, запам'ятайте це ім'я. Шевченко. Воно належить моєму зоряному небу. Ви, благородний син вільної країни, знаючи Тараса Шевченка, ніколи не поставили б його імені в один ряд зі словом кріпак. Господи, де ще так потрібна людині надія і віра в Бога, як не в нашій нещасній країні. Воля прийшла до нього несподівано, та чи надовго?"
(Шевченко малює. Варвара підходить до уявної стіни, прислухається). Шевченко тут, поруч. У сусідній кімнаті. Він зараз малює портрет мого батька. Так, так. Він великий художник. Перебуваючи в Петербурзі, самотужки почав учитися малювати, а далі - великі повороти долі і заслужене визнання. Він якось одразу став у нашім домі своєю людиною. (Розглядає портрет, що його нібито щойно намалював художник. Демонстрування). О, це достойно мого папа. Тут і зовнішня схожість, і частинка його духу, переболілого, відкинутого, та не зламаного. Від часу, коли Микола І зухвало повівся з папа, я зненавиділа Петербург. Ви також? Як ви його називаєте? Фінське болото? Так, вірно, Тарасе Григоровичу. Небезпечне і ядуче болото. Надто багато горя воно принесло нашій родині. Єдиною відрадою папа стали тепер ви. (Шевченко підводиться, залишає малярське приладдя І йде). Тарасе Григоровичу, куди ж ви? До Березової Рудки. А може, залишитесь? Шкода. (Розгублено махає рукою). Поїхав... А втім, час і мені вирушати на бал »
(Шевченко і Ганна Закревська повільно танцюють під звуки вальсу).
Ось ми і в Березовій Рудці на поміщицькому балу. Все кружляє, строкате, сяюче в нещирих посмішках, манірних жестах. Сьогодні в них у моді Шевченко. Ось чому з такою цікавістю всі, хто приїхав сюди, юрмляться біля нього. Але тільки одна особа привертає його увагу, лиш на неї він дивиться, мов зачарований. Це Ганна Закревська, молода дружина Платона Олексійовича. Та пані хоч вродлива, та легковажна вітрогонка. Як мені важко бачити їх удвох.
Ганна. Шевченко багато про вас казав... Він у захопленні від вас.
Варвара. Як усі поети, Шевченко схильний до перебільшень.
Ганна. А ви знаєте, ваш друг дуже милий і дотепний. Казав мені, що навіть не знає, кого треба проголосити царицею балу - вас чи мене.
Варвара. Будь ласка, увільніть мене від цього небезпечного суперництва. Царицею визнаю вас. (Повертається і відходить). Молю тебе, Боже! Допоможи Шевченкові вирватися з пут кокетки! Хай дійде він високої мети, йому призначеної.
Ганна. Шевченко, Шевченко, у всіх на устах тільки він. Ось тепер і я бачу в ньому неабиякого художника. Він написав мій портрет - це якесь диво! (Демонстрування). Та й сам маляр дивний і прекрасний, куди нам усім до нього. Якби ви знали, Варваро Миколаївно, яка я нещасна. Я жила в бідній сім'ї. І батькам здавалося, що мені випало велике щастя. Пан полковник Закревський особисто зупинив свій погляд на Ганні Вродливій... Щастя... Хай проклята буде та лиха година. П'ять літ минуло з тих пір. Це на балах ми такі безжурні. А коли роз'їжджаємось... От і став Шевченко єдиним світлим зблиском у темряві мого життя. Він каже мені такі слова, яких ніхто в житті не казав. І тоді наче сонце зігріває все довкола. Платон Олексійович вовком дивиться на нього. Я боюся, щоб не вчинив йому якогось зла. Варваро Миколаївно, попередьте Тараса Григоровича. Він вас послухає. Подумати страшно, чим усе це може закінчитися.
Варвара (обіймаючи Ганну). Гаразд. Тільки... Тарас Григорович - дуже складна людина і часто чинить всупереч здоровому глузду і... моїм повчанням.
Ганна. Прощавайте! Ніколи не забуду вашої доброти. (Іде, її спиняє Шевченко. Звучить лірична мелодія. Гоа на бандурі).
Шевченко. Немає гірше, як в неволі
Про волю згадувать.
А я Про тебе, воленько моя,
Оце нагадую.
Школи Ти не здавалася мені
