Провідна роль поезії в 20-ті роки. Павло Тичина – найбільший модерніст цього періоду. «Арфами, арфами...», «О панно Інно...», «Ви знаєте, як липа шелестить?..» - Page 5

Аналіз поезії «Ви знаєте, як липа шелестить..?»
Жанр поезії — пейзажна. Це своєрідна форма художнього пізнання люд­ської душі.
Вірш «Ви знаєте, як липа шелестить..?» — пейзаж-паралелізм, що нагадує фольклорні зразки, де картини природи пов'язуються душевними настроями, а події людського життя часто замальовуються як певна паралель до явищ природи.
Духовна спорідненість ліричного героя зі світом природи передається всією силою барв, мелодій, голосів рідної землі.
Картини природи і людські почуття чергуються:
Ви знаєте, як липа шелестить
У місячні весняні ночі? (пейзажний етюд)
Кохана, спить, кохана спить,
Піди збуди, цілуй їй очі (переживання ліричного героя)
Такий паралелізм збуджує в читачів роздуми й переживання.

Риторичні запитання («Ви знаєте, як липа шелестить у місячні вес­няні ночі?», «Ви знаєте, як сплять старі гаї?»), риторичні окличні речення («А солов'ї!.. Та ви вже знаєте, Як сплять гаї!) привертають увагу до краси весняної ночі, готують слухача до сприйняття наступної картини.
Вражають інтонації цього твору: ніжність, мелодика слова, чаруюча при­надність пейзажних картин незрівняної української ночі.
Тичининська ніч нагадує пізній вечір картини Білокур, відтворений на картині «Квіти і берізоньки ввечері» (Учні розглядають картину).

У музиці «Сонячних кларнетів» оживає ніжна любов, таємниць світу, чари молодості, краса природи. Доказом цього є поезія «Арфами, арфами...».
Виразне читання напам'ять учням вірша «Арфами, арфами...»
Аналіз вірша за схемою (фрагменти виступу)
У поезії всього чотири строфи. Фабула розмежована й поділена за строфами рівномірно. У першій змальований прихід весни. Поет подає дивної краси її живописний портрет: «Йде весна, запашна, квітами-перлами закосичена».
Друга строфа віщує грозу картиною хмар — дум, якими вкривається небо.
У третій — ліричний герой милується весною, що дзвенить потічками й співом жайворонка.
В останній строфі в артистичній асодіативно-образній формі розкривається піднесений душевний стан персонажа, який звертається до коханої із закли­ком відкрити своє серце весні.

Композиції кожної строфи відповідає певна структура фрази з виділенням найважливіших слів-епітетів. Вони виносяться на кінець речення й віршо­ваного рядка (самодзвонними, ніжнотонними, перламутровими), символічні за змістом позиції.
Головні, ударні рядки в поезії закінчуються чоловічими римами, напо­внюючи енергією й усі інші рими. Для надання урочистості, відкритості, поет майстерно користується властивостями голосних звуків. Візьмемо в першій строфі звук «а», яким розпочинається вірш:
«Арфами, арфами... Йде весна запашна». Він створює ілюзію широти, лунності, розложистості. Звуки [а] й [о] — музичні крила цієї поезії. Харак­терно, що вірш написаний не одним розміром, а кількома. Це створює дивну музикальність і тонку мелодійність, які відзначилися ще літературознавцями 20-30-х років.

«Арфами, арфами...» вражає не тільки гармонійністю звуків,и й чарівними живописними картинами. Передусім портретом закосиченої весни (бачимо тут спектр райдуги). А далі сріблястий тон («квіти-перли») переплітається з голу­бим кольором, що допомагає ліричному герою вираженню глибокої романтичної задуми. Живописна палітра розширюється: «золотистими», «блакить», «пер­ламутровий», «вогневий». Кольори поєднуються, виграють різними відтін­ками, допомагаючи відтворити складний спектр почуттів юної закоханої душі.