Шрам гнівно таврує ту козацьку верхівку, яка думає тільки про власне збагачення, забуваючи про інтереси України, служить її ворогам: "Барабашів тепер повна Україна". Куліш різко засуджує вустами свого героя і сучасне Запорожжя, вважаючи, що стихія запорозької вольниці не може служити підґрунтям української державності.
Син полковника Шрама Петро і курінний отаман Кирило Тур — уособлення молодих, перспективних сил України. Петро — дужий, хоробрий козак. Хоч і молодий, але вже відзначився у бою: переплив під кулями Случ, пробрався у табір до ляхів і виніс звідти військове знамено. Кирило Тур відзначає його геройські якості: "Се молоде Шраменя пішло по батькові, як орля по орлові". Шляхетним лицарем, ніжним і самовідданим, постає він у взаєминах з коханою дівчиною. Коли Лесю викрав Кирило Тур, Петро подався навздогін і бився з викрадачем не на життя, а на смерть.
Образ Кирила Тура овіяний романтикою степу, запорозької вольниці. Це втілення могутнього, незалежного, свободолюбивого, лицарського духу козацтва. Вже при першій зустрічі з ним на сторінках роману проймаєшся симпатією до нього, коли Кирило захищає честь запорожців: "Як вода в Чорному морі не переведеться, поки світ-сонця, так і в Січі до віку вічного не переведіться лицарі". Для нього понад усе — військова справа, честь і слава: "Про славу думає лицар, а не про те, щоб ціла була голова на плечах... Слава не вмре, не поляже, лицарство козацьке всякому розкаже". Тур дорожить своєю честю, він не погоджується вдвох нападати на Петра, бо це було б не по-ко- зацьки.
Про його героїзм, відчайдушність у бою, завзяття і безкорисливість дізнаємось з розповідей Сомка та Шрама. Кирило — натура суперечлива, химерна, повна жадоби незвичайних пригод, і це проявляється у викраденні Лесі, у бажанні дременути в Чорногорію.
Кирило вболіває за свою землю, зневажає тих, у кого "своя сорочка ближча до тіла". Запорожець здатний на велику самопожертву: ціною власного життя хоче врятувати Сомка, бо Сомко тепер більш потрібний Україні, ніж сам Кирило. Куліш вбачав у його образі яскраві риси українського національного характеру.
Хранителем запорозьких традицій виступає в романі старий січовий отаман Пугач. Він користується великою популярністю серед козацтва, береже його честь і закони. Пугач хоче бачити Україну демократичною козацькою республікою, тому підтримує на раді Брюховецького, який обіцяє рівність для всіх. Коли Брюховецький, ставши гетьманом, зневажливо ставиться до старих запорожців, Пугач мужньо висказує йому все, що про нього думає.
Усі ці образи об'єднує велика любов до України, турбота про її майбутнє. Це горді і хоробрі лицарі, носії слави і честі козацької.