2. Ознаки професійного спілкування та вимоги щодо нього
Основною метою професійного спілкування є передача необхідної інформації, що безпосередньо стосується спільної діяльності під час роботи або навчання. У наш час інформаційного суспільства інформація досить швидко змінюється, поповнюється і старіє. Старі теорії змінюються новими, робиться багато відкриттів в галузі науки і техніки, тому сьогодні дуже важливо слідкувати за своєчасністю інформації. Особливо своєчасність інформації важлива у навчальному процесі, тому під час навчання отримувана інформація, яку сприймають студенти, повинна бути: своєчасною, достовірною, зрозумілою, повною, та корисною. Якщо інформація не є своєчасною, то вона може бути або запізнілою, або випереджальною. Обидва ці типи інформації є однаково негативними, тому що запізніла інформація не дає можливості повноцінно засвоювати знання, інтерес випереджає надходження нового матеріалу, зникає зацікавленість студентської аудиторії; і навпаки, випереджальна інформація не може бути засвоєною, тому що студент повинен її отримати, зрозуміти, запам’ятати і вміти користуватися у майбутньому. Великий обсяг випереджальної інформації також призводить до втрати зацікавленості через накопичення зайвих термінів і понять, якими людина не може користуватися.
Важливе значення у навчальному процесі має достовірність інформації. Протилежністю достовірної інформації може бути перебільшення або приниження інформації. Під час занять викладач може так подавати матеріал, що у студента не виникає сумніву щодо її достовірності, вона сприймається як догма, і не дає можливості для пошуку нових рішень. Надалі нові знання сприймаються через призму цієї догми, яка насправді може бути тільки однією з багатьох теорій. Приниження інформації викликає сумніви у її важливості, достовірності і необхідності. Принижене ставлення викладача до дисципліни і до пропонованого матеріалу викликає таку саме реакцію у студентів, інформація не сприймається як належна і правильна. Тільки за допомогою достовірної інформації можуть передаватися знання у повній мірі, бути корисними і викликати подальшу зацікавленість студентів до дисципліни.
Зрозумілість інформації один з головних чинників навчання і подальшого розвитку особистості як спеціаліста. Досить невеликий відсоток студентів першого курсу має належну підготовку до базових дисциплін, які викладаються у вищому технічному навчальному закладі. Це залежить від того, що сьогодні в школах програми, за якими навчаються учні, значно відрізняються одна від одної. Тому до вищого навчального закладу приходить контингент з досить різним рівнем підготовки, і викладачеві неможливо побудувати програму таким чином, щоб усім студентам було зрозуміло і цікаво.
У певної частини студентів між шкільними знаннями та університетською програмою може бути прірва, яку не кожен в змозі подолати самостійно. У студентів, які не підготовлені до університетських курсів дисциплін, тобто відсутня база для сприйняття і засвоєння нового матеріалу, відбувається накладання незрозумілого матеріалу і врешті, отримувані знання настільки стають незрозумілими, що у студентів зовсім зникає цікавість до певної дисципліни. Для того щоб подолати цю проблему, на нашу думку, потрібно будувати програми і навчальні курси таким чином, щоб вони були зрозумілими для всіх студентів, тобто потрібно розбивати навчальний матеріал на такі частини, щоб їх розуміли учні з різним рівнем підготовки.
На зрозумілість матеріалу може впливати швидкість викладення інформації. Вона може бути зрозумілою, але швидкість сприйняття в групі неоднакова, і засвоюється членами групи по різному, тому для одного швидкість викладання є нормальною, для іншого через деякий час надходження матеріалу стає незрозумілим через неможливість розуму опрацьовувати її. Замість отримання повних знань з’являється надлишок інформації, яка не може бути корисною через свою незрозумілість, більш того, зайва інформація може заплутати і спотворити вже отримані й закріплені знання.
3. Поняття про мовленнєвий етикет.
Як відомо, суспільство виробляє певні стандартизовані норми соціальної поведінки (у тому числі і мовленнєвої), які визначаються уявленнями про шаблони поведінки у конкретній ситуації. Щоб функціонувати як єдине ціле, як складна соціальна система, суспільство має встановити такі рамки поведінки індивідів, у яких ця поведінка стає одноманітною, стабільною, такою, що повторюється. Саме такими рамками й є етикет — система правил зовнішньої культури людини, її поведінки, пристойності, гарного тону тощо. У суспільстві він функціонує у двох основних формах поведінки: мовленнєвої і немовленнєвої. Як правило, ці форми поведінки тісно між собою пов'язані і взаємозалежні.
Якщо етикет, як встановлений у суспільстві набір правил регулює нашу зовнішню поведінку у відповідності із соціальними вимогами, то мовленнєвий етикет можна визначити, як правила, що регулюють нашу мовленнєву поведінку.
Під мовленнєвим етикетом розуміють мікросистему національно специфічних стійких формул спілкування, прийнятих і приписаних суспільством для встановлення контакту співбесідників, підтримання спілкування у певній тональності. Такі стійкі формули спілкування, або стереотипи спілкування є типовими, повторюваними конструкціями, що вживаються у високочастотних побутових ситуаціях. Тобто, набір типізованих частотних ситуацій призводить до появи набору мовленнєвих засобів, що обслуговують такі ситуації. Ступінь стандартизації одиниці знаходиться у прямій залежності від частотності її вживання.
Для реалізації формул мовленнєвого етикету потрібні певні “координати”. Мовленнєва ситуація відбувається за безпосередньої участі мовця — “я” і адресата-співрозмовника — “ти” (чи співрозмовників, їх може бути кілька: етикетна ситуація завжди діалогічна, бо передбачає спілкування, навіть, якщо її учасники (мовці) розділені часом чи простором). Дія здебільшого відбувається "тут" і "тепер" (якщо йдеться про усне спілкування).
Систему мовленнєвого етикету нації складає сукупність усіх можливих етикетних формул. Структуру ж його визначають такі основні елементи комунікативних ситуацій: звертання, привітання, прощання, вибачення, подяка, побажання, прохання, знайомство, поздоровлення, запрошення, пропозиція, порада, згода, відмова, співчуття, комплімент, присяга, похвала тощо. З поміж них вирізняються ті, що вживаються при з'ясуванні контакту між мовцями — формули звертань і вітань; при підтриманні контакту — формули вибачення, прохання, подяки та ін.; при припиненні контакту — формули прощання, побажання.
З точки зору національної специфіки мовленнєвого етикету варто сказати, щоструктура його склалася у кожної нації на її власній народній основі під впливом різного роду психологічних, соціально-політичних, культурологічних факторів.
Уважається, що мовленнєвий етикет є однією з важливих характеристик поведінки людини. Бо без знання прийнятих у суспільстві форм етикету, без вербальних форм вираження ввічливих стосунків між людьми, індивід не може ефективно, з користю для себе і оточуючих здійснювати процес спілкування. Стельмахови М. Г. з цього приводу зауважує: "Не треба забувати, що будь-який, навіть найменший відступ від мовленнєвого етикету псує настрій, вносить непорозуміння в людські стосунки, а інколи, навіть, калічить душу і ранить серце людини"1.
Мовленнєвий етикет, як соціально-лінгвістичне явище детермінований з функціонального боку, тобто в основі його виділення лежать спеціалізовані функції. Формановська Н. І.2 нараховує їх близько шести.
Перша з них контактна (фатична) функція — встановлення, збереження чи закріплення, підтримуваних зв'язків і стосунків, індивідуальних чи соціально-масових. Поняття "контактна функція" однаково стосується усіх тематичних груп одиниць мовленнєвого етикету, бо навіть прощаючись, ми встановлюємо можливість подальшого контакту.
Функція ввічливості (конотативна) — пов'язана з проявами ввічливого поводження членів колективу один з одним.
Регулююча функція (регулятивна) — теж стосується усіх проявів мовленнєвого етикету, бо вибір певної форми при встановленні контакту регулює характер стосунків адресата і адресанта.
Функція впливу (імперативна, волюнтативна) - передбачає реакцію співбесідника — вербальну, жестову, діяльнісну.
Функція звертальна (апелятивна) — тісно пов'язана з імперативною, бо привернути увагу, означає здійснити вплив на співбесідника.
Емоційно-експресивна (емотивна) функція — є факультативною функцією, оскільки вона властива не усім одиницям мовленнєвого етикету.
Усі функції мовленнєвого етикету існують на основі комунікативної функції мови.
Існування вказаних функцій доводить, що мовленнєвий етикет не є якимось випадковим чи несуттєвим явищем, а навпаки представляє собою своєрідний механізм, лише з допомогою якого може відбуватися ефективна комунікація.
Взагалі ж, за походженням одиниці мовленнєвого етикету в деякій мірі наближаються до умовних сигналів. Але набагато більше у них властивостей, що характеризують їх, як одиниці мови. Вони не довільні, позаяк з'явились не у результаті штучної домовленості, а виникли і розвивались (і розвиваються) природно і поступово, на базі існуючої мови, як вторинні утворення.
Мовленнєвий етикет соціальний за своєю природою, бо виявляє соціально-рольову сторону спілкування. Тобто на вибір тієї чи іншої одиниці мовленнєвого етикету впливає соціальна роль індивіда — нормативно схвалений суспільством спосіб поведінки, який очікується від кожного, хто займає дану соціальну позицію.
При зміні рольової структури ситуації спілкування індивід переключається з одних стереотипів поведінки на інші, послуговується різними стилями мови, різними одиницями мовленнєвого етикету і т. д. Тобто, соціальні ролі мовної особистості є ключовими в розумінні сутності мовленнєвого етикету.
Мовленнєвий етикет досліджується різними лінгвістичними дисциплінами. На нього звертають свою увагу культура мови (перша за все, з погляду нормативності — ненормативності використовуваних одиниць щодо норм літературної мови), стилістика, соціолінгвістика. Дослідження явищ мовленнєвого етикету здійснюється у двох основних аспектах: соціолінгвістичному і стилістичному.
Соціолінгвістика цікавиться соціальною стороною мовленнєвого етикету. За допомогою мовленнєвого етикету відбувається соціальний вплив комунікантів один на одного, що характерно для спілкування взагалі, а в мовленнєвому етикеті виявляється особливо яскраво. Соціальна диференціація носіїв мови, їх постійний соціальний статус і змінні соціальні ролі диктують добір одиниць і, як наслідок, закріпленність за групами носіїв стилістично маркованих формул тощо.
З точки зору ж стилістики мовленнєвий етикет - явище надстильове, не прекріплене до жодного стилю. Можна говорити лише про більшу чи меншу міру його вияву у тому чи іншому стилі. Наприклад, найтиповішою формою вияву мовленнєвого етикету є усне контактне спонтанне діалогічне мовлення, і ці ознаки наближають мовленнєвий етикет до розмовного мовлення. Але мовленнєвий етикет не належить до розмовного мовлення, а тим більше до розмовного стилю (хоча найбільш повно мовленнєвий етикет виражається саме в усному розмовному мовленні).
Письмова чи усна форма мовлення накладає певні обмеження на використання мовленнєвого етикету. Наприклад, епістолярний жанр (як представник письмового мовлення) розробив специфічні для письма одиниці.
Варто сказати, що мовленнєвий етикет зберігаючи традиційну структуру етикетних виразів, не є закритою системою, бо йому властива динаміка і гнучкість. Частина формул мовленнєвого етикету поступово архаїзується (наприклад, формули привітання “Добридосвідок!”, “Бог на поміч!”, “ З неділею будьте здорові!”). Можуть виникати нові, здебільшого оказіональні утворення, що творяться за типовими, для української мови моделями. Деякі вирази, втративши первісну семантику, вживаються в інших комунікативних ситуаціях. Наприклад, вираз “Ні пуху, ні пера!”, що виник у давнину серед мисливців, як побажання удачі на полюванні, використовуються зараз набагато ширше.
Підсумовуючи сказане, зауважимо, що мовленнєвий етикет є однією із важливих сторін людського спілкування, – це сукупність значною мірою стандартизованих висловів, що складають собою стереотипи мовлення, готові формули з певною синтаксичною структурою і лексичним наповненням.
Вибір стандарту мовленнєвої поведінки, етикетних формул залежить від соціальних якостей (статусу, віку, освіти) адресата мовлення у їх стосунку із якостями автора висловлювання, і від характеру взаємин між комунікантами, ступеня їх знайомства і близькості та інших конкретних ситуацій мовлення.
4. Вимоги до оформлення рефератів
Реферат – це аналітичний огляд або розгорнута рецензія, в якій обгрунтовується актуальність досліджуваної теми, коротко викладаються і аналізуються змістовні і формальні позиції досліджуваних текстів, формулюються узагальнення і висновки.
Обов’язковими структурними елементами реферату є:
· титульний аркуш;
· перелік умовних скорочень;
· план;
· вступ;
· основна частина;
· висновки;
· список використаної літератури;
· джерела фактичного матеріалу.
У вступі мають бути обов’язково відображені: актуальність теми, ступінь розробленості проблеми, мета та задання роботи.
Основна частина реферату має містити виклад самостійно виконаного дослідження, що ґрунтується на опрацюванні літератури у певній царині знань.
Висновки мають відповідати визначеним автором завданням дослідження.
Для дотримання бажаного стилю висновків корисно застосовувати в пунктах висновків такі слова та вислови, як проаналізовано…, встановлено …, виявлено …, що дало змогу …, доведено …, показано …, досліджено …, розроблено …, отримано …, запропоновано …, розроблено …, рекомендовано …, вважається за доцільне … тощо.
Ознайомлення з текстом висновків має дати можливість сформувати уявлення про ступінь реалізації автором роботи поставленої мети і завдань.
Список використаних джерел слід розміщувати одним з таких способів: у порядку появи покликань у тексті (найбільш зручний для користування) або в алфавітному порядку прізвищ перших авторів або заголовків. Праці одного автора подаються за хронологією їх видання.
Кількість позицій у списку має становити не менше 10 джерел.
Бібліографічний опис джерел складають відповідно до чинних стандартів з бібліографічної та видавничої справи: Бюлетень ВАК України, № 5, 2009.
Зарубіжні джерела, що використовуються мовою оригіналу (за винятком російських), записують в кінці списку в алфавітному порядку.
У тексті роботи, де використано джерело, в квадратних дужках проставляють номер джерела і сторінку, на яку зроблено покликання. Наприклад, [2, с. 213].
Технічні вимоги до оформлення реферату. Реферат за обсягом повинен складати 10-15 сторінок (формат А4). Текст має бути набраний шрифтом Times New Roman 14 кеглем через 1,5 інтервали.
Заголовки пунктів плану необхідно розміщувати в середині рядка без крапки в кінці і друкувати прописними буквами, не підкреслюючи.
Нумерацію сторінок, розділів, малюнків, таблиць проставляють арабськими цифрами без знаку №.
Першою сторінкою роботи є титульний аркуш, який включається в загальну нумерацію сторінок. На титульному аркуші номер сторінки не проставляється, на наступних сторінках номер проставляється в правому верхньому кутку сторінки без крапки.
Пункти плану реферату повинні починатися з нової сторінки і мати порядкову нумерацію, позначатися арабськими цифрами з крапкою, наприклад: 1., 2., 3. У нумерацію підпункту плану (якщо такий є) входить номер пункту плану і номер підпункту в цьому розділі, розділені крапкою. Наприклад: 1.1., 1.2., 1.3.
Текст роботи необхідно друкувати, залишаючи поля таких розмірів: ліве – не менше 20 мм, праве – не менше 10 мм, верхнє – не менше 20 мм, нижнє – не менше 20 мм.
