Олесь Гончар «Собор» - Page 5

Володька. Неправда! Не продавав я батька! Вигадали - "батькопродавець". Будинок старих металургів на Скарбному - де, скажіть, знайдете кращий ку­рорт? Інший позаздрив би. Але зрозумійте ж, у мене все було ще попереду. Заїдала текучка. Дзвінки, виклики, накачки. Де вже про старого, про себе дума­ти ніколи. Батькові, крім достатку, хотілося душевного тепла, та мав би розуміти: у життя свої невблаганні закони. Ніколи було ненькою бути. Самі ж нам дали крила для польоту. А моє майбутнє - золоте поле дії, обрань, висувань!

Опонент. Он як ти розумієш синівську вдячність. "Бути ненькою..." Чому ж забрав батька із Зачіплянки до міста, відірвав від кореня?
Володька. Для батькового блага.

Опонент. А чи не Катратий, колишній махновець, прекрасний трудівник і кращий батьків друг, став на заваді кар'єри? Про всяк випадок нагадаю ще одне. Забув, мабуть, тремтячи за власну шкуру, що висунувся завдяки високо­му авторитету батька. Все твоє співчуття рідній людині - суща фальш. Коли Нечуйвітер відрікся тебе на Скарбному, ти почував, як пливуть з-під ніг певність, авторитет, службове підвищення - все розвалюється, розчавлене важким бать­ковим присудом. "Краще б уже сиротою бути, аніж мати такого батька! Інший би гордився,... що вгору йдеш, а цей?"
Батько. На все в нього, у винищувача, готове пояснення, та ще яке! І все чомусь із корчування починає. Знехтуєш батьківським, то й власне життя безцільно впаде... Каліка той, хто не здатний предківщиною дорожити. Лю­дині дано пам'ять, що сягає у віки, тому вона й людина. Послухайте мене, діти! Не беріть його з собою у свій час, хоч він і з мого роду. Бо як візьмете - не одну вам чорнобильську зону влаштує, розпродасть Україну і сам покине її, як свого батька.
Володька (грізно). Тату!
Батько. Був тато! Доки на руках тебе носив! А зараз - старцюга бездітний. Були сини! Один - під Кривим Рогом, другий - у Берліні... Більше нема.

Узагальнення
Учитель. Нема, Володько, як бачу, тобі місця серед сучасної молоді, яка йде в життя не чадити, "а іскрити", бути не руйнівниками, а будівниками. А пробоєм і живохватом, артистизмом і переодяганням їх не візьмеш - розпіз­нають! Однак дякуємо за участь у розмові. Подумай про всяк випадок про винахідництво з корисною людям і благородною для себе метою.

Володька. Ні, дякую. Не потребую самовдосконалення. Нічого. Я все розу­мію. Люди ви молоді, недосвідчені. У вас сьогодні вже, мабуть, свято випускників на думці. А життя - не свято і не школа, а суворий іспит. І не раз у кожному з вас заговорить Володька Лобода. Згадаєте моє слово! (Йде до виходу).

Таратута (в руках пляшка "Оболоні"). Гей, зачекай, старий друзяко! Я оце подумав: чи не махнути нам до Бхілаї. Там - старі друзі. Комерція піде - вищий клас!

Рибінспектор. Куди ви без мене? Як вудити рибу - то був у пошані, а 'як затруїли всю...
Володька. Ходімо, панове, пошукаємо поповнення в іншому місці. Тут мене швидко розпізнали.
Учитель. (Підсумок про небезпечність лободизму і недопустимість його руйнівного впливу на людей в усі часи).

Домашнє завдання
Усний твір-роздум на тему "Лободисти сьогодення та зло, породжене ними".
 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.