Вірунька. Щось, видно, дошкульне сказав учитель Володьці, бо ти б бачив, яке в нього обличчя зробилося... Просто як у розлюченого пацюка. Ошкірився, наче засичав на старого: "Бачу тепер, що рано вас реабілітували! Рано! Ото маєте арифметику, то й занишкніть, якщо не хочете вдруге в тундрі загоряти!" Отакий добряк. Якби його влада, то, мабуть, завтра відправив би старого назад у тундри. Недаром його й завкомівці наші остерігаються: страшний, підступний і мстивий, кажуть, у тебе кум. Ні перед чим не зупиниться...
Іван. Хай і страшний, а ніхто його не боїться. Не ті часи, щоб боятися... Метушняк. Порожній діяч.
Володька. Ти, Іване, не дуже висувайся наперед. Подумаєш, знаменитість. Та сьогодні таких передовиків трудових змагань ніхто і не згадує. Кому ти потрібен зі своїм досвідом і авторитетом?
Іван. Просто дивно: звідки ця злоба, зневага, неприязнь до інших? Бажання образити, принизити... Ні, тут не одноденні профілакторії потрібні...
Учитель. Що ж, Володько, у тебе залишається ще дві нагоди постати перед нами у світлі своїх майстерних виправдань, що їх знаходимо у творі. Може, тебе зарятує твоя небайдужість до витворів мистецтва?
Виступ захисника на тему "Ставлення В. Лободи до неоціненної пам'ятки духовності зачіплянського собору та до мистецтва загалом".
Незважаючи на всі критичні зауваги, почуваю право сказати, що перед нами людина великого творчого потенціалу, митець у своїй сутності, а значить людина не зайва у будь-яку епоху. Всі кращі ініціативи, нововведення- належать йому, в тому числі продумані в національному дусі. Оригінальність його ідей незаперечна.
А тепер про головне - собор. Помічаючи байдужість людей до споруди, бачачи, яким недоцільним є його використання (місце збереження комбікорму), Володька, як особа ініціативна, діяльна, звичайно ж, вхопився за думку спорудити на його місці будівлю широкого використання - критий ринок. Не можна відкинути і того, що представники вищої влади завдавали Володьці чимало клопоту, дорікаючи відсутністю атеїстичної роботи.
Але все це не означає, що особисто герой байдужий до краси мистецтва. Навпаки. їдучи на Скарбне, мимоволі захоплюється видивом собору: "Але ж і красень, стервець! З комишини отаке вибуяло. Відстань все поглинула, ні риштовань твоїх, ні бляхи проіржавілої не видно, зосталась сама поезія! Панує над усією місцевістю, весь обрій ніби тільки для того й існує, щоб відтінити його. Перед ним просто мізерією себе почуваєш. Наче сміється з тебе, наче питає: ану, ти щось краще за це збудуєш? Для віків? А що, коли це й справді... шедевр?"
Тому вважаю, що Володька - людина, яка внутрішньо зовсім не байдужа до мистецтва, але душа його сповнена протиріч: у силу обставин він змушений діяти наперекір власним почуттям. Але гадаю, що нині герой міг би сповна реалізувати своє тонке відчуття мистецтва як ініціатор прекрасних починань.
Опонент.
