Учениця від імені Лесі Українки.
Брати мої, нащадки Прометея ! Вам не орел розшарпав груди горді, - Бридкі гадюки в серце уп'ялись...
Ви не приковані на тій кавказькій кручі,
Що здалека сіяє сніжним чолом,
Про в'язня звістку людям даючи!
Ні, ви поховані в землянках, звідки навіть
Не чутно брязкоту кайданів, ні стогнання,
Ні непокірних слів...
Степан. Ми паралітики з блискучими очима, Великі духом, силою малі, Орлині крила чуєм за плечима, Самі ж кайданами прикуті до землі...
Голос обережності (1). Досить! Несила вже чути ці незаслужені докори. Зважити на них, то всім нам і жити було б не варто. А хто зробив із нас тих бездомних сиріт, тих паралітиків безвольних?! Корились владі - так не від щасливого життя, мовчали чи говорили чужою — не з особливої любові до неї. Всім відомо, як пишався царизм своїми тюрмами і міцністю кайданів.
Голос боротьби (1). Та не таким, як ти, їх одягали. А все ж добре, українцю, що тебе пробрало хоч тепер гірке Лесине слово. Ще, певно, ти не зовсім пропащий. Жаль тільки, що пізно берешся за розум. Мабуть, дуже сподобалася роль обережної жертви.
Голос обережності (1). Так, при всіх наших нещастях ми не мали сидіти склавши руки. Сором пече перед цією мужньою жінкою, перед усім українським родом за мовчанку і сліпоту. А Леся все-таки в нас вірила: Гей, царю тьми!
Наш лютий вороже! Недарма ти боїшся Кайданів тих залізної музики! Слово, моя ти єдиная зброє, Ми не повинні загинуть обоє! Може, в руках невідомих братів Станеш ти кращим мечем на катів. Месники дужі приймуть мою зброю, Кинуться з нею одважно до бою... Зброє моя, послужи воякам Краще, ніж служиш ти кволим рукам!
Голос боротьби (2). Бачу, що наше покоління більш гідно відповіло на цей заклик, адже в Україні і поза її межами у 30-х р. XX ст. активно розгорнувся національно-політичний рух. Серед безлічі новітніх небезпек творився новий тип українця, і тільки він міг врятувати край від чужинських посягань і власного духовного каліцтва.
Учениця. Саме це й підтвердила О. Теліга своєю публіцистикою "Ми всі мусимо... спільними зусиллями нищити ту їдку отруту, що хотіла випалити в душах українців почуття нерозривної національної спільноти " (О. Теліга, зі статті "Розсипаються мури"). "Перед нашою молоддю стоїть блискуче завдання - стати батьками своєї нації. Хай же вона не зрікається цієї чести, виховуючи себе на сірих рядовиків. Хай пам'ятає, що хто готує себе лиш на те, щоб впрягатися до плуга, завжди матиме погоничів, а чи не забагато погоничів мали ми в минулому?" (О. Теліга, зі статті "Сила через радість").
Учень. Це буде так: в осінній день прозорий Перейдемо ми на свої дороги. Тяжке змагання наші душі зоре, , Щоб колосились зерна перемоги. Чекає все: і розпач, і образа, А рідний край нам буде чужиною. Не треба смутку! Зберемось відразу, Щоб далі йти дорогою одною. Заметемо вогнем любові межі, Перейдемо убрід бурхливі води, Щоб взяти повно все, що нам належить, І злитись знову зі своїм народом.
Голос скептика (1). Чудово! Захопленню немає меж, по щирості кажу, без скептицизму. Ваш час дав світові нового українця - активного борця, котрий знає свою справу. Та чи підтримали його нащадки?
Голос боротьби (2). Про це і ми хотіли б знати. Чи й далі мовчить Україна, чи виборола вже своє омріяне майбутнє? Молодь сьогодення.
1. Відкриймо їм серце відверте і чисте, Відкриймо їм душу незаспану.
2. Вчитаймось у їхнє слово іскристе Очима живими та ясними.
3. У минулім столітті я йшла чи в майбутнім, Де сині джерела виспівують дзвінко. Україна рідна - у мальвах і в руті, її оспівала дочка Українка.
Ледь-ледь променіло, зі сходу світало,
І нива під сонцем ввесь світ золотила.
Ішла Українка й мене запитала:
- А ти свій досвітній вогонь запалила?
І часто я думи, мов книгу, гортаю,
А там, в самім серці, слова заповітні.
І в темряві днів сама в себе питаю,
чи я запалила вогонь свій досвітній.
(Петльована Ірина, 10-Бкл.)
3. Дорога Лесю! Пишу до тебе я, маленька частинка твого рідного народу. Так багато хочеться сказати, що, здається, ніколи не вистачить часу... Як важко без тебе. Народові потрібна людина-борець, яка б вела його, як колись Мойсей, у новий край, у нове життя. Боюся засмутити твоє добре, сповнене любові до України серце, але... Поглянь на нас зараз! Зневіра в собі й байдужість - по один бік, прагнення легких перемог, бездуховність - по другий - панують над нами. Що робити із спустошеними душами? Як відродити справжні почуття, як запалити згаслу іскру любові у зчерствілих серцях? У мене є ще багато запитань до тебе, героїне українського народу. А відповідь знайти сподіваюся на сторінках ще не прочитаних мною перлин твоєї творчості.
(Лист у минуле. Доля Олена, 10—Б кл.).
4. ... Я згадую борців за волю, Вже неживих поетів-патріотів. І розумію я, що недаремно Вони боролись за свободу стільки років. Одною з захисниць була Теліга. Її слова за кожен ніж гостріші. Вона будила нації свідомість, Свобода й правда були наймиліші.
... За ті думки вона сплатила Своїми кращими роками. Але той слід, що людям залишила, Будуть вшановувать віками.
(Дроздовська Ольга, 10-Б кл.).
