Вказівка на план, записаний на дошці, що за ним має відбутися розмова між учасниками, серед яких звучатимуть голоси правди і боротьби, обережності і скептиків.
Голоси (1) - представники епохи Лесі Українки.
Голоси (2) - представники епохи О. Теліги.)
Опрацювання навчального матеріалу (Орієнтовний хід діалогу)
Учитель. Серед небагатьох прогресивних діячів української культури на тлі задушливої атмосфери царсько-поміщицької сваволі 2-ї пол. XIX ст. з'явилася гідна подиву, благородна жіноча постать. "Я думав, що вона тільки в крузі своєї поезії, аж воно далеко не так... в кожнім її слові я бачив розум та глибоке розуміння людського життя," - писав про неї М. Павлик.
Учень. Ви говорите про Лесю Українку. Дозвольте нам, як представникам її доби, продовжити цю розмову.
Учениця. Сторононько рідна, коханий мій краю! Чого все замовкло в тобі, заніміло? Де-не-де озветься пташина несміло, Немов перед бурею в темному гаю, І знову замовкне... як глухо, як тихо... Ой лихо!
О люде мій бідний, моя ти родино, Брати мої вбогі, закуті в кайдани! Палають страшні, незагойнії рани На лоні у тебе, моя Україно! Кормигу тяжку хто розбить нам поможе? Ой боже!
... Чи довго ще, о Господи, чи довго Ми будемо блукати і шукати Рідного краю на своїй землі? Який ми гріх вчинили проти Духа, Що він зламав свій заповіт великий, Той, взятий з бою волі, заповіт! Коли скінчиться той полон великий, Що нас зайняв в землі обитованній? І доки рідний край Єгиптом буде? Коли новий загине Вавилон?
Учень. Як гадаєте, нащадки, що в людській душі могло покликати до життя такі сповнені туги і нестерпного болю рядки?
Хтось із молоді сьогодення. Насамперед свята любов до свого народу, вболівання за його долю, шукання виходу з його гіркого становища.
Учень. Цій перлині української поезії судилося з'явитися на світ у люті морози поневолення України російсько-імперською владою, яка цілеспрямовано підточувала коріння національного духу, маючи на меті стерти наш край з лиця землі. Цьому сприяли, на жаль, ще й ганебні прояви української ментальності — терплячість, лінощі, запобігання перед грубою силою. Людність, паралізована темнотою і страхом перед розгулом беззаконня в державі, була позбавлена останніх надій побачити світло волі. Україна як нація вмирала. Нам так бракувало Лесиної відваги, завзяття, волі, щоб вистояти в тій страшній завірюсі. Та виявилися негідними її духовного подвигу. Таке сумне становище в країні і вилилось у слові поетеси, від якого віє мужністю войовниці, що самотужки пробиває найнеприступнішу твердь суспільного беззаконня.
Учениця. У чорную хмару зібралася туга моя,
Огнем-блискавицею жаль мій по ній розточився, Ударив перуном у серце, І рясним дощем полились мої сльози. Промчалась та буря-негода палка надо мною, Але не зломила мене, до землі не прибила, Я гордо чоло підвела,
І очі, омиті сльозами, тепер поглядають ясніше, І в серці моїм переможнії співи лунають. Я вийду сама проти бурі І стану - поміряєм силу!
Голос обережності (1). Звідки таке розуміння всенародного лиха?3відки ця мужність, цей прометеївський гарт у молодої дівчини, враженої важкою недугою? І чи могла вистояти одинока поетка серед розгулу монархічної сваволі?
Голос боротьби (1). Така ймовірність була. Допомогло те особливе оточення, в якому зростала поетеса. Найперше - мати, відома письменниця, культурна і громадська діячка Олена Пчілка, яка не мислила ні себе, ні своєї сім'ї поза Україною. Це і М. Драгоманов, видатний учений і пристрасний борець проти царизму. Це і коло передових людей часу - друзів, знайомих сім'ї Косачів: М. Старицький, І. Франко, М. Павлик, М. Лисенко, Л. Старицька-Черняхівська та ін. З ними пліч-о-пліч жила і боролася, долаючи свою багаторічну непоступливу недугу, нездоланна Леся.
Учениця. З цього приводу хочу процитувати такі рядки.
За правду, браття, єднаймося щиро,
Єдиний маєм правий шлях, Єдину, браття, всі маєм віру, Єдине серце у грудях. До нас ходіте усі, хто за правду Не жалує життя оддать, Ми приймемо того, мов брата рідного, Хто правду любить, той наш брат.
Голос боротьби (2). А це вже зовсім у дусі нашої доби,коли формувалися повстанські загони. Часи були не легшими, та наші правдоборці не знали відчаю.
Учениця від імені О. Теліги.
Вона не була киянкою. Вона була петербуржанкою. Там виросла, вчилася... ну й, зрозуміло, проймалася культурою імперії. І коли опинилась у невеличкому чеському містечку, була приголомшена. Батько - колишній міністр УНР, ректор Української господарської академії, безперешкодно викладає українською, на стінах - портрети Петлюри. Та головне - згодом. Якось на балу серед російських монархістів, блискучих кавалерів, Олена, здавалося, знайшла нових друзів. У всьому добрий гумор, шаноба. Та ось мова зайшла про Богом забуту Україну, і тут вона почула:
Учні від імені російських монархістів.
1. Как можна разговаривать на зтом "собачьем языке"? Надоело. Гнать бы их в шею.
2. Не язык, а "мордописня" какая-то! Но пардон, барышня, зти разговоры не для вас. Позвольте пригласить вас на танец!
3. Извольте, сударь, танец был обещан мне!
Учениця від імені О. Теліги.
Ви хами! Та собача мова - моя мова, мова моїх батька і матері! Я вас . більше не хочу знати.
Відтоді Олена Теліга почала говорити тільки українською. Згодом заглибилась у писання Донцова, Липи, Маланюка, заприязнилася з Ольжичем. І зробила свій вибір - шлях боротьби за вільну Україну, за розвиток її мови і культури, а ще поезію, якій судилося стати окрасою рідної української літератури.
Голос обережності (1). Бачу, і вашому поколінню довелося боротися. Мужня дівчино, що породжувало неспокій таких, як ти, і перетинало межі щастя? Невже лиш скептики у панських салонах?
Учениця від імені О. Теліги.
Неспокій мого покоління особливий, як незвичайною була його доба. Ук- раїна спливала кров'ю, бо шматували її спочатку червона і біла Росії, а згодом німецькі окупанти та радянські "визволителі". Ми зобов'язані були її рятувати. Часу для роздумів чи вагань не було. Події розгорталися блискавично. Край згоряв у подвійному полум'ї. Ідейною силою тих, які не могли змиритися з втратою УНР у 1918., стала ОУН, протиставивши всім хижацьким політичним системам гасло "Воля народам і людині!"
