Конспект уроку "Новела "Марія" Василя Стефаника" - Page 3

сини її розлiзлися десь по свiтi. Вона до смертi, ця Марiя, панувала над оточенням».

Однак у цьому разi, крiм традицiйного прототи- пу, на характер образу вплинула матiр письменника. Як видно з його листiв, саме вона була для нього головною людиною в життi, яка розумiла й пiдтримувала його. Син часто вiдвiдував хвору матусю, а вона, узявши синову руку, казала до нього: «Дiти, дiти, кiлько вас маю, а так, як бих вас не мала! Ти десь свiтами отуда блукаєш, не знаю, чи би то за мої, чи за татовi грiхи». Як це нагадує Марiїнi слова: «Дiти мої, сини мої, де вашi кiстки бiлi? Я пiду позбираю їх i принесу на плечах додому».

Активна громадська дiяльнiсть i радикальнi полiтичнi погляди Стефаника завжди були в родинi письменника предметом батькових докорiв i материної гордостi. «Тато робить менi гiрки докори, що, каже, через твоє радикальство та арешти матiр загониш у грiб. Розумiєся, тут виходить на свiт i злоба батькова на мене за то, що я не ходив слiдами розбишаки-дуки, а слiдами коханої матiнки. Вона не може говорити, але зором ласкавим заперечує слова тата». Матiр любив понад усе. Коли прийшов час помирати, звернувся до рiдних iз такими словами:

«То, небожєта, менi вже треба йти до моєї мами». Прочитайте поданi фрагменти описiв Стефаникової матерi, узятi з його листiв до В.Морачевського. Знайдiть у новелi портрет Марiї. Що спiльного в цих жiнок? Якi художнi деталi використав автор, зображуючи їх?
Признатися, то мене разило не раз обличє матери.

Здавалося менi, що воно прикрите вельонкою i iз-за неї тяжко було доглянути душу люцку. Тепер вельонка тяжкої працi i натуги спала, i обриси стали чистi. Так i пашить iз них любов’ю!

Здається менi, мабуть, в горячцi, що лiпшi частини мене то дотикають худорлявих єї рук, то чують мозолi єї згарованих пальцiв, то слухають страдальний голос єї тихої муки... Вона всмiхається, але лице єї гет споважнiє, як iскри перекинуться в очi страшнi, блискучi...

Особливу роль у становленнi Стефаника як митця i українця вiдiграв Шевченко. За свiдчення- ми дослiдникiв, на той час у Львовi було всього п’ять «Кобзарiв», а в Коломиї єдиний – у Стефаника. У вереснi 1903 року пiд час поїздки Україною новелiст вiдвiдав Шевченкову могилу в Каневi. З неї вiн «поклонився всiй Українi».

Як цей образ-символ автор використав у новелi «Марiя»? Звернiть увагу на те, що саме старший Марiїн син звернувся до односельцiв iз промовою з вершини символiчної шевченкiвської могили.

Аналiз образної системи твору.

1. Хто головнi персонажi твору? (Марiя, її сини, козаки).

2. Якими постають українцi ворогуючих таборiв? Чого бiльше в них – вiдмiнного чи подiбного?

(Спочатку нам здається, що нападники, яких че- кає пiд хатою Марiя – це абсолютно негативнi персонажi, однак коли вони звертаються до жiнки дуже чемно, з повагою поводяться в її хатi й вiддають останнi хустки, щоб пов’язати портрет Кобзаря, ми, як i Марiя, бачимо, що це тi самi українцi, яких поважали Марiїнi сини. Українцi, що опинилися з iншого боку барикад. У них немає слiв для виправдання братовбивства, але вiра в них та, що i в Марiїних синiв, i пiсень вони тих самих спiвають. І згадує жiнка, що найменший син її в одному з ними таборi був, поки на Сибiр етапом не повели за крамолу. І чує мати серцем, що всi вони – її сини, i не вороги вони один одному, а така вже гiрка доля у нашого народу, що «ми самi один одного рiжем». Незважаючи на те, селянки не визнають козакiв своїми: “Це ж не наше вiйсько. Вони такi, як у книжках писано здавна або мальовано на образах, як вони ще нашi були”. А тепер вони московськi, однак вiдчувають духовну спорiдненiсть iз ними: «Вашi пiснi такi самi, як Марiїних синiв...»).

3. Чи можна вважати Марiїних синiв типовими представниками тогочасної прогресивної молодої iнтелiгенцiї? Мiркування проiлюструйте цитатами з новели.

(Аналiзуючи бiографiчнi елементи в новелi, ми вже згадували про те, що Марiїн старший син має дещо спiльне з самим автором. Життєвий вибiр хлопцiв зумовила освiта, яку вони здобули завдяки материнiй наполегливостi й турботi: «Пiшли до школи. Ходила за ними по всiх мiстах, носила на плечах колачi й бiлi сорочки...» Разом з освiтнiм рiвнем зростала й нацiональна свiдомiсть юнакiв. Вони розумiли, яку велику просвiтницьку роботу слiд вести помiж односельцiв, аби проторувати гiдне життя кожному на власнiй землi. У Стефаниковi часи це було непоодиноким явищем: «На вакацiї з’їздилися товаришi її синiв з усiх усюдiв, хата начеб ширшала, двором ставала. Спiвали, розмовляли, читали книжки, ласкавi до простого народу, i нарiд до них прилип, коло них цвiв: збирався їх розумом добувати мужицьке право, що пани з давен-давна закопали в палатах. Ішли лавою з хоругвами над собою, i пани їм проступалися». Коли почалася вiйна, жоден не розмiрковував нi хвилини: вiддали своє життя за рiдний край усi як


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2024

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.