Осмислення сутності людського буття (за повістю Ольги Кобилянської "Земля") - Page 2

Молодший син Сава не хоче працювати на землі, цілими днями блукає полями й лісами з рушницею в руках. Та йому також не чуже почуття землеро­ба, він здатний до чесної праці. Хлопець не ставиться побожно до землі, бо розуміє, що не любов до землі забезпечить його добробут, а наявність ґрунту. Сава знає, що "... чоловік без землі нічого не варт", тому його опановує одна думка: здобути її будь-яким способом. Михайлове існування стоїть на заваді його щастю — мати і Рахіру, і землю. І Сава не зупиняється ні перед чим, навіть перед тяжким злочином. Навіяне Рахірою побоювання, що він втра­тить жадану землю, стало головним стимулом до вбивства брата.

Батько одразу відчув, хто і за що вбив його старшого сина: "За землю підняв Сава руку на свого брата: лише за землю... Як одинак, надіявся дістати всю землю".

Смерть Михайла приводить Івоніку до тяжких роздумів про людське життя, про владу землі над селянськими душами. В серці батька виростає гнів на землю, сумнів у її доброзичливості. Доведений до розпачу селянин втратив віру в землю як основу життя, бо побачив, що не всім дає вона щастя. На цвинтарі цей розпач виливається в гнівні слова: " Не для тебе, синку, була вона, а ти для неї... Ходив, говорив, робив, та й гадав, що для тебе... Наймитом був ти, наймитом..."

Івоніці спадає з очей полуда — він все життя був наймитом, рабом землі, а не господарем. Рушиться його найбільший бог, те, задля чого він жив. " На те працював ціле життя своє, гріб, загортав кожну грудочку землі, на те, щоб відтак один одного пігнав у землю?" — з болем роздумує селянин.

У повісті "Земля" письменниця показала, що боротьба за землю призво­дить до втрати людської чесності, до злочину, руйнує селянську родину.

Жадоба землі, що була в основі Савиного злочину, відвернула від землі Анну. Найбільше бажання Анни — дати синові освіту, забрати від землі: "Нема йому що до землі прив'язуватись ... вона іноді самого горя наносить. Вона не кождого щастям наділяє!"

Такої ж думки дотримувалась і Ольга Кобилянська, яка всі надії покла­дала на освіту: освіта розжене темряву, що сковує розум селянина і тримає його в забобонності і покорі.

Земля у повісті виступає своєрідним самостійним образом, що вершить людські долі. В усіх вчинках, ситуаціях герої твору думають лише про землю. Земля — це їхня доля, така ж важка і чорна, як і їхнє підневільне життя. Кобилянська стверджує, що людина не може бути щасливою за таких умов, бо вона позбавлена права бути повновладним господарем на своєму полі. Земля повинна бути для людини, а не людина для землі, — така мрія письменниці.

 


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2020

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.