Подібні заяви трапляються і в Куліша, в його різних мемуарних роботах. В «Жизни Кулиша» читаємо про стремління братчиків «скупити всі слов'янські народи у вільний союз під протекторатом російського імператора»; в тактиці братства підкреслюються момен¬ти «науки й намови»; кладеться наголос на нові й кращі школи на¬родні, про які мріяли братчики і які потім «вславили царя Олександ¬ра Другого». Але в оповіданні Куліша є моменти, що примушують нас обережніше ставитись до його характеристики. В одному з то¬дішніх листів (у пору організації братства Куліш учителює в Петер¬бурзі) до братчиків Куліш радить їм «занедбати політику»: «Сам собою настане час, де від нашого слова упадуть стіни єрихонські». Отже, як бачимо, політика (тобто практичні якісь заходи проти того-часної державної системи) в діяльності братчиків певну роль відігра¬вала. Число братчиків, на загальний обрахунок Д. Пильчикова, на по¬чатку 1847-го доходило до сотні. Можливо, в це число включалися і люди, що тою чи іншою мірою симпатизували ідеям братства, не маючи міцного зв'язку з центральним ядром.
Підслухані на Гулаковому помешканні братчики стали предметом «исследований» студента Олексія Петрова, що зробив донос 3 берез¬ня 1847 р. на ім'я попечителя Київської шкільної округи генерала Траскіна. В кінці березня - на початку квітня відбулися арешти. Гулака взято в Петербурзі, Костомарова - в Києві, Куліша - у Варшаві, Шевченка - на перевозі через Дніпро коло Києва. Справу передано було до Ш відділу Власної Його Величности канцелярії. Найбільше матеріалу для відділу дав допит студента Андрузького, що пробував у своїх зізнаннях установити поділ братчиків на групи. Заперечуючи «особенную» (тобто викристалізувану) організацію, Андрузький указував дві цілі, що об'єднували слов'янських братчиків: «Главная цель - соединение славян воєдино, принимая за образец Соединенные Штаты или нынешнюю конституционную Францию; частная при ней существовавшая цель малороссийская - восстановление гетманщиньї, если можно - отдельно (желание тайное), если нельзя - в Славянщине. Представителем главной цели: Костомаров умеренно; полный его последователь - Гулак. Представителем малороссийской цели поэт Шевченко и Кулиш, в вьісшей степени, умеренный - Посяда, казенный крестьянин; он только и думал, что о крестьянах».
Результати допиту висвітлено у «всеподданнейших» записках мініст¬ра народної освіти С. С. Уварова та шефа жандармів графа О. Ф. Орло¬ва. Граф Орлов підтримує поділ Андрузького, говорячи про братчи¬ків слов'янофілів та українофілів; небезпечними з них уважає остан¬ніх, але разом з тим вважає, що «все они не заговорщики, не злоумишленники, и увлекаются только: славянофилы - модным направлением наук, а украинофилы - пылкой любовью к родине». «Меры предосторожности» Орлов радив ужити передусім проти українофілів: «Ибо мысли последних о восстановлении народности их родины могут повести малороссиян, а за ними и других, подвластных России народов, к желанию существовать самобытно».
«Меры предосторожности» було вжито 28 травня 1847 р., коли цар затвердив доповідь графа Орлова: братчиків посадили в кріпость на різні терміни (Гулака - на три роки, Костомарова - на рік, Кулі¬ша - на чотири місяці), а потім позасилали в різні більш-менш далекі місця (Костомаров, призначений у В'ятську губ., опинився в Сара¬тові, Куліш замість Вологди - в Тулі). Студентів Посяду й Андрузь¬кого - послано в Казань для «окончания курса в университете»; Маркович, Навроцький, Білозерський попали на службу в російські Губернські міста. Савич спокутував свою участь у «вільних розмо¬вах» піврічним арештом та дворічною висилкою «в имение». Най¬тяжче попало Гулакові та Шевченкові, у якого знайшли фривольні малюнки, а надто «возмутительные стихотворения», скеровані проти політичного режиму та царського дому.
Справа кирило-мефодіївських братчиків, видимо, не викликала ве-ликого співчуття серед російської інтелігенції. Відомий грубий лист Бєлінського, де він обурюється на Шевченка та українських «змов-ників». Делікатніше висловлювався Хом'яков у листі до Ю. Ф. Са- маріна, але й він кваліфікував програму братчиків як «нелепость и отсталость». «Малороссиян обуяла политическая дурь... Не знаю, до какой степени было преступно заблуждение бедных мало¬россиян, а знаю, что бестолковость их очень ясна. Время политики миновало».
