Входе Омелько, в чоботях і в дранім кобеняку.
Омелько. Та йдіть, бо Кулкат не стоїть, аж ляга.
Мартин. Ти б ще мішок драний надів на голову. Він там осоромить панича! Надінь мені добрий кобеняк!
Омелько. Та ви ж за кобеняк нічого не казали, а тілько за чоботи! (Набік.) От наказаніє господнє з таким паном:
звелів надіть чоботи, а чіпляється за кобеняка. (Пішов.)
Мартин. Ну, тепер з богом! (Встає.) Прощай. (Цілує Степана.) Слухай старших, виписуй почерка, завчай бумаги напам'ять... трись, трись меж людьми - і з тебе будуть люде!
Палажка. Здоров'я бережи, шануйся, сину. (Цілує його.) Молися богу по книжці.
Степан. Прощайте, папінька! Прощайте, мамінька!!
Мартин. Кланяйся ж там Каєтану Івановичу, Свириду Петровичу...
Виходять.
Завіса.
ДІЯ ДРУГА
Кімната у Борулі.
ЯВА І
За столом сидять Мартин, Гервасій і Матвій.
Гервасій. Так от яке діло, пане Мартине: ти знаєш, що я чоловік не бідний, Микола у мене один, то. й він не буде бідувать; а в тебе одна дочка... Мій Микола і твоя Марися умісті виросли і полюбили одно другого, а ми з тобою давні приятелі... То як ти скажеш: чи не поженимо ми своїх дітей? Нехай давня наша приязнь закінчиться весіллям наших діток!..
Матвій. І яз охотою потанцюю на весіллі свого хрещеника! Ану, Мартине, рішайте, бо мені вже й танцювать схотілось!
Мартин. Так-то так, приятелю мій, я знаю, що ти не бідний, і, може, справді діти наші любляться, та не випада тепер віддать мені Марисю за твого Миколу.
159
Гервасій. Чого так?!
Мартин. Дочка моя дворянка, а твій син... ні дворянин, ні чиновник... так не приходиться дворянці йти за простого хлібороба, я тепер на такій линії...
Гервасій. Он що! Я тебе, Мартине, не пізнаю: поки ти не ганявся за дворянством, був чоловік, як і всі люде;
тепер же десь тебе вкусила шляхетська муха і так дворянство у тебе засвербіло, що ти рівняєш себе з Красовським...
Мартин. Що мені Красовський! Я сам уродзоний шляхтич! Красовський був безштанько, і батько його так само сидів у Шадурського на чинші, як і ми; а що він женився на дочці Шадурського і через те зробився державцем, то це ще не велика жеч! І мій Степан, бог дасть, дослужиться до чина та жениться на Тридурській, і ми зовсім тоді порівняємся з Красовським!
Гервасій. Далеко ходить! Красовський вчений, лікар, Красовський державець, а ти надимаєшся через силу, щоб з ним порівняться, бундючишся дутим дворянством, з добра-дива посварився з ним, - вір мені, що як будеш отак роздувать свій гонор, то Красовський з'їсть тебе!..
Мартин. Подавиться, пане Гервасію, подавиться - я глевкий!
Матвій. Глядіть, щоб він вас не підпік, ха-ха-ха!
Гервасій. Що ж ти тепер зробиш? От він не хоче, щоб ти сидів на його власності, - і вибирайся! А сам не підеш - під руки виведуть, за ноги витягнуть, викинуться за межу зо всім збіжжям! Що. там рівняться!..
Мартин. Мене викинуть? Мене за ноги витягнуть з прапрадідівського грунту?! О-о!.. Та хто посміє? А стрічний іск, а апеляція? Я його ще в острог посадю за обіду, я правду судом одшукаю, я йому покажу, яке я бидло і яке теля мій син!
Гервасій. Ти осліп од дворянства! І поки ту правду знайдеш, то все хазяйство профиськаєш і все-таки нічого не доб'єшся, і Красовський тебе випре звідціля!
Мартин. Не діжде! Не будь я Мартин Боруля! Мав би все хазяйство сплюндрувать, а докажу Красовському, докажу, що я такий самий дворянин, як і він. (Б'є себе в груди.) Уродзоний шляхтич Мартин, Генадієв син, внук Матвія Кардова, правнук Протасія Гервасієва, Боруля з сином Степаном, герба Тшівдар!.. О, стокроць дяблів * його мамці і його таткові!
Гервасій. Гай-гай! Та ще й зелененький! Герб?.. А звідкіля, що означа те слово Тшівдар, ти сам не знаєш.
Мартин. А нащо мені знать? Герб - то єсть знак шляхетського достоїнства!
Гервасій. Де вже нам носиться з гербами! Правда, що ми всі шляхтичі і всі дворяни, тільки щабльові.
Матвій. Ха-ха-ха! Щабльові? Як-то, пане Гервасію, щабльові?
Гервасій. Такі, виходить, маленькі, що повипадали крізь щаблі своїх не вшитих лубками возів і розгубились... Одно слово, голопуза шляхта!
Матвій. Ха-ха-ха!
Мартин.-Може, ти й щабльовий, і голопузий шляхтич, а я уродзоний! Не віриш? У мене е копія з протоколу депутатського собранія, коли хочеш- покажу; Я і сам не знав, а тепер довідався, що прапрадід мій був стражником та-моженог-о скарбу і на його бумагах підписаний сам суперетендент Севастян Подлевський... от що! І у Красовського не кращі бумаги.:
Гервасій. Що там бумаги! Краеовський на лікаря вивчився, то йому і шляхетство пристало. Тепер він їздить у калясі, його вже крізь щаблі не протягнеш, а бумаги - тьфу! І в мене було їх доволі, а тілько я переконався, що нам дворянство так личить, як корові сідло.
Мартин. Може, ти й корова; а мій прапрадід...
Гервасій. .Був,стражник? Чув! А мій був підкоморий!
Мартин. Твій під коморою тілько сидів, то інша жеч...
Гервасій. А твій стеріг тієї самої, комори, де. мій сидів?.
Матвій. Ха-ха-ха! Та буде, панове, а то ще полаєтесь:! Цо там по титулі - коли нема ніц в шкатулі!.. Краще,пане Мартине, віддайте Марисю за Миколу та зап'ємо могорич!
Мартин. Ні, пане Дульський... У мене, слава богу, є і в шкатулі... Я на другій линії...
Гервасій. Він дворянин!
Мартин. Щоб ти знав!
Гервасій. Горе з такими дворянами! А по-моєму, хто вчену голову; має, то дворянин, а вже як неграмотні дворяне, то...
Мартин. Я неграмотний? Вибачай! То ти неграмотний, бо умієш тілько молитви читать, та й то по батьківському молитвенику, а по чужому не втнеш!.. А я й скоропись розбираю. Гервасій. По батьківському молитвенику тепліше молиться.
Матвій. Ну, годі, панове, бо я бачу, що посваритесь! Що там до титулу, якщо немає нічого в гаманці!..
Гервасій. І справді! Як наше не в лад, то ми з своїм назад!.. Прощайте, пане уродзоний! Тілько глядіть, щоб не чухалися, як дворянство крізь щаблі випаде. (Іде.)
Мартин. Не журись, у нас вози лубками вшиті!
Матвій. От і не вгадав: думав могорич пить, а піднесли дулю, - і ніс, здається, не свербів.
Мартин. Чого ж, милості просю: сідайте, я зараз почастую, то одна жеч, а це друга.
Гервасій. Де вже нам з дворянами за одним столом сидіть. (Пішов.)
Матвій. Прощайте, пане Мартине! Жаль, що так розходимось.
Мартин. Оставайся, закусимо.
Матвій. Нехай другим разом, а тепер не приходиться:
умісті прийшли, умісті й вийдем... Іще раз скажу: жаль, що ви не віддаєте Марисю за мого хрещеника, славний парубіяка...
Мартин. Я й сам знаю... так не рівня по званію.
Матвій. До зобачення! (На відході.) Може, ще роздумаєте і на тройцю потанцюємо! (Пішов.)
ЯВА II
Мартин, а потім Палажка.
Мартин (один). Може, й на тройцю потанцюємо, тілько не на Миколинім весіллі. Бач, хлоп, підніжок пана Кра-совського! Туди ж, у рідню лізе, - умийся попереду!.. Якби не в моїй хаті, єй, наплював би Гервасієві у самісіньку пику за його хлопські речі... І він зо мною рівняється!.. Далеко!.. От як приїде сьогодня з города наш жених - губернський секретар-регістратор, - тоді милості просю подивиться, за кого Боруля віддає свою дочку!.. Ха!
Входе Палажка.
Палажка. Чого це Гервасій і Матвій заходили?
Мартин. Гервасій свата нашу Марисю за свого Миколу.
Палажка. От і слава богу! Я рада, що такого зятя мати буду: поштивий, добрий і хазяйський син.
Мартин. І хлоп.
Палажка. Такий, як і ми.
Мартин. Дурна!
Палажка. Сам ти дурний! Чого лаєшся? Що ж ти маєш против Миколи?
Мартин. Сліпа!
Палажка. Тьфу! То тобі, мабуть, повилазило. Мартин. Глуха!
Палажка. Отже, єй-богу, так і вчеплюся у чуприну, як будеш лаяться!
Мартин (набік). Чого доброго, вчепиться! Це буде не по-дворянськи. (До Палажки.) Не сердься, Палазю, а скажи мені - тії бачила ту бумагу, що Степан привіз?
Палажка. Бачила.
Мартин. І чула, що він читав у бумазі?
Палажка. Чого ти причепився до мене? Не балакай навтямки; кажи товком: чи віддамо Марисю за Миколу? Не мороч мене.
Мартин. Діло шість місяців в герольдії, не сьогодня-завтра утвердять в дворянстві, а я дочку віддам за мужика!.. Що ж то я з глузду з'їхав, чи як?
Палажка. Здається мені, що з'їхав: не велиш ні мені, ні дочці робить, сам не робиш, понаймав наймитів, наймичок, хазяйство псується...
Мартин. Палазю! Дворянин - одно, хлоп - друге!.. Може, ти цього не розумієш, то тобі ясніше скажу: сметана - одно, а кисле молоко - друге! О! Розумієш?
Палажка. Одно розумію, що ти стерявся розумом.
Мартин. О господи, о господи! Нащо ти мене довів до того, що я одружився з простою мужичкою! Нічого не тя-ме - як до пенька балакаєш. І казав же покійний папінька: женись, сину, на шляхтянці. Ні, таки погнався за чорними бровами! От і дожив: брови злиняли, а гонору як не було; так і нема!
Палажка. Божевільний! Єй-богу, божевільний! Ти б дроку напився.
Мартин. Що ти з нею будеш балакать?.. Хіба тобі краще буде бачить свою дочку за репаним мужиком Миколою, ніж за губернським секретарем-регістратором? Краще? Кажи!
Палажка. А де ж він у біса, той... ростератор?
Мартин. Регістратор. Палажка. Та не вимовлю.
Мартин. Ото-то ж боже! Приїде, душко, приїде! Про нього же й казав Степанові на од'їзді - чула?
Палажка. То чом же ти мені не сказав? А то: і сліпа, і глуха - тілько роздратував мене... Ну, а Марися?.. Ти ж її питав, - може, вона не схоче?
Мартин. І питать не буду, нащо питать? Вона не дурна, в ній батькова кров, розбере, не бійсь, де пан, а де мужик!
Палажка. Дай боже! Хіба я їй ворог?
Мартин. I я не ворог своїм дітям, хочу обох дітей пристроїть по-дворянськи!.. Тілько ти, Палазю-душко, зділа.й милость, не супереч мені, слухай мене.
Палажка. Не дратуй мене, то все буду робить, як звелиш.
Мартин. Ну, годі! Сідай, душко! Омелько привезе са-муварь, чаю, сахарю і... кофію. Чай я пив і знаю, як його настановлять, то сам тобі розкажу; а кофію не знаю, як роблять.. Піди ти зараз до Сидоровички - вона зна - і повчися у неї. І розпитай гарненько, як його роблять і коли його подають: чи до борщу, чи на ніч? Палажка. А коли ж приїде жених?
Мартин. От Омелько привезе звістку, а може, й самого привезе, бо недурно ж його так довго нема, мабуть, задержав, поки з присутствія вийдуть.
Палажка. То я ж зараз і піду, бо, може, сьогодня й привезе.
Мартин. Іди, іди, душко! Та розпитай гарненько про всі звичаї і порядки дворянські.
Палажка пішла.
ЯВА III
Мартин, а потім Трохим і Омелько.
Мартин (один). Довго ж нема Омелька! Певно, привезе жениха. Та вже пора б йому й приїхать давно. Треба буде попросить на вечір Протасія; він гарно і багато уміє балакать... А важко і в дворянстві жить: рэзходу, розходу, - са.ми.м уробить якось, не приходиться...
Входе Трохим.
Трохим. Пане! Наших дві пари волів і дві корови зайняв економ у двір.
Мартин. Де ж вони паслись?
Трохим. Та в череді, з череди й зайняв!
Мартин. Як він смів?!
Трохим. Так пан Красовський звелів.
Мартин. О, виродок з шляхетського заводу! О, гайдамака! Грабитель! За що ж?
Трохим. Каже, що на вас накинули чинш і поки не заплатите - не віддасть.
Мартин. Не віддасть?.. Бери палицю і мені знайди доброго дрючка!.. Я їм покажу... Я... Ми їм покажемо!
Трохим. Ні, пане, я не піду. Він похваляється і вам на спині горба зробить. Каже: Боруля добивається бумажного горба, а я йому на спині горба надрюкую.
Мартин. Хто це казав?
Трохим. Економ.
Мартин. О, хлоп поганий! Він, наймит Красовського,
мені горба зробе? Мені?.. Та я... Запрягай коней, поїду зараз
в стан! Це грабіж, грабіж!...
Трохим. Нема ж натачанки ще з города.
Мартин. Біжи до Сидоровички, позич.
Трохим пішов.
Граблять!.. Граб... Граб... Це мені ще і на руку - нехай граблять!.. Разом за все отвіт даси! Ні, пане Красовський, Боруля ще потягається з тобою! Мабуть, почув, що діло в герольдії... апеляція... стрічний іск йому в печінку сіли... О пресвята діво! Вмішайся в моє діло, поможи мені ворога ; свого доканать.
Входе Трохим
Трохим. Там прийшов Омелько.
Мартин. Який Омелько?
Трохим. Та наш же Омелько.
Мартин. Сам?
Трохим. Сам.
Мартин (набік). Що ж це за знак: і забарився, і жениха не привіз? (До Трохима.) Запрягай же свіжих коней у нашу натачанку, та поїдемо зо мною у стан, а Омелько нехай зараз іде в хату...
Трохим. Він боїться іти в хату.
