Іван Карпенко-Карий "Мартин Боруля" - Page 14

і дитину воспитає по-дворянськи. 
Палажка. Якраз! Такий скупий та буде він тобі пеклуваться про чужу дитину? Мені страшно на нього й глянуть. Краще ми візьмемо кумом Гарбузинського, а за куму Трщинську. 
Мартин. От вигадала! Ну, Трщинська ще нічого кума, а в Гарбузинського своїх десятеро, чого від нього можна сподіваться для хрещеника? 
Палажка. І ніколи ти мені не уважиш; я ж згодилась, щоб хлопчика звали Матвієм, а ти уваж за кумів. 
Мартин. Та не уважу! Лясковський полковник, а Гарбузинський копитан, 
Палажка. Та нехай же тобі чорт, коли так! Вибирай собі сам кумів, нічого було й питать мене! (Іде назад.) 
Мартин. Куди ж ти, стривай! 
Палажка. Ніколи мені, через тебе порося ще перепечеться! Бери собі кого хочеш. (Пішла.) 
Мартин (іде за нею). Ти ж розміркуй... Нічого в чинах не тяме (Пішов.') 
ЯВА VI 
Входить Націєвський, з накидкою в руках, а потім Омелько. 
Націєвський (надіва накидку). Це так! Невеста з приплодом!.. Благодарю!.. Я ще тілько сватаю дівку, а вони, бачу, вже й дитину хрестить будуть. Ні, шукайте собі дурніщого. (Бере гітару під полу.) Давай бог ноги від такого шлюбу. Піду наче у проходку і - поминай, як звали! (Хоче йти). 
Входе Омелько. 
Омелько. Ану, скиньте лиш чоботи, посидьте трохи босі, тепер тепло... 
Націєвський (набік). От тобі й маєш! (До Омелька.) З якої статі? Для якої надобності? 
Омелько. Та я достав трохи галанської сажі, то по-чистю, щоб блищали... Я вмент... я чистив і письмоводителеві, і... 
Націєвський. А!.. Не нужно, брат. Скажи мені, чи тут є корчма? 
Омелько. А як же без шинку? Отут зараз за містком... Без шинку не можна. 
Націєвський. То я піду трохи пройдусь, а кстаті у мене є діло до жида... (Пішов.) 
Омелько (один). Похмелиться пішов... І не диво! У чоловіка голова тріщить після вчорашнього, по собі знаю. А наші завели сварку за кумів. Ну й чудні! На тройцю ще тілько весілля, та, може, й дітей у Марисі не буде, а вони вже збираються хрестить онука!.. Старий хоче кумом полковника, а стара - копитана! І таке підняли, що страх! Стара вже двічі за качалку хапалась!.. 
ЯВА VII 
Входять Мартин і Палажка. 
Мартин. Ну, годі, ну, не сердься, душко, а то ти і при гостях надмешся, як гиндичка!.. Я вже згоджуюсь: нехай первого охрестять твої куми, а другу дитину мої... 
Палажка. Отак добре! Як так, то я вже не сердюсь... Натомилася з обідом, а тут ще й через сварку... Ну, обід, слава богу, готов... 
Мартин. А ти чого тут виснеш? 
Омелько. Та я достав галанської сажі, хотів паничеві чоботи почистить, а він пішов у корчму... Мартин. Чого? Омелько. Похмелиться. 
Мартин (підступа до нього). А ти почім знаєш? Га? Хіба він тобі казав, що йде похмелиться? Звідкіля ти це узяв? 
Омелько. Та я так догадуюсь, а він казав - діло є до жида. 
Мартин. Н-ну! Не такий сьогодня день, а коли я тобі зубів не повибиваю за твої речі, то не я буду!.. Так і ляпнеш, що в голову влізе. У чиновників у кожного є діло до жида! Біжи поклич його зараз, скажи - гості збираються, будемо обідать. А Марисі не бачив? Омелько. У садку сидять. Мартин. Гукни й на неї, щоб ішла. 
Омелько пішов. 
Палажка (у двері). Дівчата! Готуйте стіл! Мартин. Що ж це нема гостей? 
Входять дівчата і пораються коло столу. 
Палажка. Кого ж ти кликав? 
Мартин. Дульського, Протасія, Сидоровича, Рачлинського, з жінками, з дочками, - набереться доволі. 
ЯВА VIII 
Входе Дульський з жінкою. 
Дульський. Здоровенькі були! Мартин. Просимо, просимо... 
Жінки цілуються, сідають і тихо балакають. 
Дульський. Ну, поздоровляю тебе! Дай боже діждать онуків! 
Мартин. Спасибі! 
Входе Протасїй з жінкою, двома дочками. От і Протасїй з сімейством. 
Дульський ховається між бабами. 
Протасїй. Всього доброго вам у хату! (До Мартина.) Голова трохи боліла після вчорашнього... А добре співа гражданський офицер, твій зять! Я ше як жив на Дідовій Балці... А там здавна осівся Кирило Гарболінський, він був, кажуть, маркитантом в тисяча вісімсот двадцять дев'ятому году і нажився здорово: свій табун коней, пар сорок волів, корови, вівці... тоді не так ще сутужно було на землі, як тепер... А ми держали сад і став графа Рип'яшинського, на одкупі... Сад був чудесний... Одних груш, бувало, в Херсонщину фур десять одішлемо, а скілько свині поїдять, та доволі того з тебе, що ми тоді вигодували десять кабанів, та які кабани!.. 
Тимчасом як Протасїй говоре, входе ще Сидорович з жінкою, здоровкаються, жінки цілуються; входе Марися; Сидорович глянув на Протасія, махнув рукою і пішов до Дульського. Слуха один Мартин, которий теж покида Протасія, і той, смазавши слів десять на вітер, заміча, що ніхто його не слуха, замовк і в цей мент побачив Дульського. 
Ага! Дульський вже тут! Пане Мартине,


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2022

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.