Григорій Сковорода - Page 2

добронравностi» – зрозумiти ще складнi- ше. «У своєму “десятисловiї” автор не знаходить мiсця навiть для головної християнської молитви “Отче наш”. Легко здогадатися, що чекало єретика (курсив наш. – Г.У.) Сковороду з та- ким тлумаченням християнської моралi».

Інший приклад iз пiдручника М.Ткачука, М.Сулими, В.Смiлянської та В.Сулими. У наведеному далi уривку зовсiм iншi пiдходи до аналiзу згаданого трактату: «Цю премудрiсть фiлософ називає законом Всесвiту. Її вiдбиток вiн бачить у бiльшостi епiзодiв Бiблiї. Проте в багатьох аспектах курс Сковороди не вiдповiдав ученню православної церкви, через що Сковороду й усунули вiд викладання».

Загалом в обох пiдручниках про одне й те ж iдеться, i висновки подiбнi, адже згадується один i той самий факт iз життя Сковороди – звiльнення вiд викладання. Однак iнтерпретацiя формує рiзнi образифiлософаiмитцяусвiдомостiмолодi: у першому випадку «село, цвинтар чи подвiр’я та єретик», у другому – «премудрiсть, закон Всесвiту, усунули вiд викладання».

Ще один приклад яскраво iлюструє вiдмiнностi академiчного, унiверситетського пiдходу до аналiзу творiв i «шкiльного».

Професор Харкiвського педагогiчного унiверситету iм. Григорiя Сковороди Леонiд Ушкалов, видаючи «Сад божественних пiсень» у серiї «Бiблiотека слобiдської класики», наголошує, що «поезiї “Саду божественних пiсень” <...> просякнутi ревним релiгiйним почуттям i в певному сенсi є покрайнiми записами на берегах богодухновенного тексту Святого Письма". І саме такий пiдхiд уже домiнує в науковому дискурсi нинi. Натомiсть згадуваний пiдручник О.Авраменка та Г.Дмитренко акцентує на соцiальнiй критицi суспiльства й ладу, на осудженнi здирникiв i бюрократiв, розпусникiв i пиякiв у 10-й пiснi «Саду» та близькостi тематики збiрки до iнтересiв простої людини того часу.

Концепцiя «мiсця пам’ятi» i спроби погляду на Сковороду в такому аспектi зроджують низку проблемних запитань щодо викладання творчостi Г.Сковороди у школi. Загальновiдомо, що Г.Сковорода нiколи не артикулював своєї не лише нацiональної, а й етнiчної належностi, не був народолюбцем i патрiотом у звичному для етнографiчної моделi самоусвiдомлення сенсi. І мова його творiв є усталеним аргументом у цьому контекстi.

У трактатах, байках, вiршах вiн звертався до античної та загальноєвропейської традицiї образiв-символiв, адаптував на український iнтелектуальний рунт Платона, Плутарха, Максима Сповiдника й Еразма Роттердамського, продукував i рiзножанрово роз’яснював цiлий комплекс iдей, модерних своєю сутнiстю. Однак не культивував український iнтелектуальний контекст, був неоднозначний в оцiнках навiть Святого Письма i нiколи не вдавався до оцiнки чи осмислення суспiльно-полiтичних реалiй України XVIII ст. Вiдтак виникають логiчнi запитання: за що ж зачепитися в пошуках нацiональної iдентичностi в особi i творчостi Сковороди? Як його iнтелектуальнi та духовнi шукання вiзуалiзувати й адаптувати для 14–15-рiчного школяра?

Виходом з такої непростої ситуацiї є дiалог мiж академiчною спiльнотою, авторами наукових розвiдок i шкiльними практиками, мiж сучасними митцями, письменниками i творцями iлюстрацiй пiдручникiв. Але не будь-який дiалог, а той, що може об’єднати рiзних фахiвцiв i спонукати їх до спiльного осмислення «мiсця пам’ятi» Григорiя Сковороди. Дiалог, який можна означити часто вживаним нинi поняттям мiждисциплiнарностi. Бо хiба вдасться адекватно вести мову про мислителя, якого вивчають у контекстi iсторiї української лiтератури, тим часом як вiн писав фiлософськi трактати; вiн не є «обов’язковим» у навчальнiй лектурi студента-фiлософа, а назагал нинi сприймається саме як фiлософ; вiн не декларував себе українцем, тим бiльше патрiотом, їздив Європою, спiвав при царському дворi у Петербурзi, а вiку доживав на Харкiвщинi; вiн уособлює давню барокову культуру, а стає виразником новiтньої української iдентичностi. Тому без спiвпрацi фiлософiв, психологiв, iсторикiв, фiлологiв, соцiологiв, сучасних митцiв i менеджерiв у га- лузi культури визначити «мiсце пам’ятi» пiд назвою «Григорiй Сковорода» неможливо.

Крiзь призму мiждисциплiнарностi. Упродовж 2012 р. реалiзовано чимало наукових, освiтньо-культурних, навчальних iнiцiатив, де робилися спроби, з одного боку, через мiждисциплiнарне спiвробiтництво «знайти можливiсть прочитати твори Сковороди буквально» (за словами фiлософа С.Йосипенка); з другого – усвiдомити й вiдчути, що «Сковорода таки так, наш пацан» (за словами письменника Ю.Іздрика). Зокрема на державному рiвнi проведено ювiлейний форум «Григорiй Сковорода як гасло часу» (1 грудня 2012 р., Київ, Духовно-просвiтницький центр). Створено громадський органiзацiйний комiтет Великого проекту «Григорiй Сковорода – 300», який очолює академiк НАН України, голова Українського фонду культури Б.Олiйник. На неформальному рiвнi створено клуб Д.Кисельова «Сковорода робить людей сильнiшими», клуб елiт України й Росiї та Мiжнародний народний унiверситет українознавства iм. Григорiя Сковороди.

До таких заходiв долучився й Інститут фiлологiї Київського нацiонального унiверситету iм. Тараса Шевченка. 8 листопада 2012 р. тут вели дискусiю довкола ключового питання – ким є Григорiй Сковорода для сучасної української культури? Учасниками академiчного дiалогу були професори-лiтературознавцi Леонiд Ушкалов i Микола Корпанюк, доктор фiлософiї Сергiй Йосипенко, доктор фiлологiї, мовознавець Лiдiя Гнатюк, письменник i перекладач Юрiй Іздрик, iлюстратор i молодий науковець Марися Рудська. Вступне слово виголосив директор Інституту фiлософiї НАН України академiк Мирослав Попович, який у центр розмислiв поставив проблему iдентичностi i сформулював запитання: в якомусь розумiннi Сковорода є український фiлософ? Саме український, адже вiдомим є його висловлювання: «Мать моя Малороссия, а тетка – Украина», маючи на увазi Слобiдську Україну.

Академiк Попович систему мiркувань i аргументацiї проводить мiж тогочасною самоназвою українцiв i


У випадку копіювання матеріалів на інший сайт обов'язковою є моя письмова згода
та пряме індексоване посилання на linguistika.com.ua
© 2012-2021

Вы можете отметить интересные вам фрагменты текста, которые будут доступны по уникальной ссылке в адресной строке браузера.