У новелі "Політика" відбиті трагічні наслідки громадянської війни, коли брат ішов на брата, син на батька, коли рвались родинні узи. Це тривожило письменника, якого турбувала ідея відродження єдиної української нації. Мусій Швачка — головний герой оповідання "Політика" — разом з дружиною іде за старим добрим звичаєм до її батьків на кутю. Три роки він з ріднею "як на ножах був", а тепер на прохання жінки вирішив поїхати. Напруженими були стосунки між родинами. Коли Мусій воював, Мар'яна у рідних батьків одежу на хліб обміняла, щоб було чим прогодувати дітей. А Мусій шість десятин землі тестевої роздав комнезамщикам, займався розкуркулюванням, у тому числі й Андріяна, який пізніше став сватом тестеві. Мусій — чесний, принциповий чоловік, який щиро вірить в більшовицькі ідеали. Письменник з симпатією говорить про його добре серце, коли він підбирає замерзлого кота, бо "чого ж йому, товаришку, пропадать". У зіткненні з багатим жінчиним родом Мусій не розгубився, не поступився своїми переконаннями. І пролилась кров на очах у дружини, у рідних.
Косинчині симпатії на боці мужнього, загартованого злиднями й боротьбою Швачки, але автор не ідеалізує свого героя. Заглиблюючись у характер тих, хто віддав себе на вівтар комуністичній ідеї, сліпо вірив в неї, письменник показує, що мета в них нібито благородна — покінчити з бідністю і експлуатацією, але способи її досягнення ведуть до нового кровопролиття. Мусій Швачка послідовно захищає інтереси незаможніх, але головною зброєю своєї політики обрав силу, яка породжує протидію з боку багатіїв. Озлоблені посяганням на їх добро, мстиві, вони також силою захищають його, що часто призводило до крові, до смерті. Косинка захищає в цій новелі словами Мар'яниної матері одвічні загальнолюдські моральні цінності: святість роду, людську доброту і терпимість: "Хоч за тебе, синку, ребро мені переломили, та кров моя за тобою, і в роду, виходить, всі ми рівні". Мати хоче добра своїм дітям, не зважаючи на їх класові протистояння, тому просить не зчиняти сварки, "нехай злість за водою спливе". Цією новелою автор стверджує, що не може бути правди багатих і правди бідних, вона для всіх одна, і її суть — у вічних ідеалах добра, справедливості, милосердя, чуйності.
Косинці приписувалась поетизація куркуля в творах "Змовини", "Політика", де виведені колоритні образи багатіїв, що протистоять більшовицькій владі. Та письменник дивився на них не як на заклятих ворогів, а бачив і розумів їх як людей, які повинні розстатись зі своїм кровним, з чим уже зрослись навіки. І не тільки вина їх в тому, що ллється кров, а й їхня біда, їхня трагедія, як і трагедія всього нашого народу, якому судилось пережити втрату комуністичних ілюзій.
Загальнолюдський погляд на відтворювану дійсність зумовили і власну трагедію Григорія Косинки: цькування критиками, репресії, загибель у 1934 році: за нібито приналежність до групи терористів-білогвардійців талановитого письменника було страчено. Ось чим обернулась для нього орієнтація на загальнолюдські моральні цінності в жорстокий час боротьби з "ворогами" народу та колективізації.