Я не літав в надзоряні країни;
А все державсь бездольної землі.
Боровся я за щастя для людини,
За світло в чорній млі.
("Смієшся ти...")
Ліричний герой поезії автора — великий патріот, вірний син своєї України, полум'яний революціонер. Любов до вітчизни дає йому силу і наснагу до праці і борні.
Важким і тернистим був шлях таких борців за народну волю, та вони не думають про себе, а прагнуть стати корисними людям. Справжніми героями для поета були скромні, працьовиті подвижники, "борці за будуче Русі", які своєю самовідданою працею намагалися полегшити становище народу, просвітити його, підняти на вищий щабель культурного розвитку. Це — звитяжці, які часто і гинули в нерівній боротьбі за правду, світло, за добро. До числа таких людей належить героїня вірша "Трудівниця" — народна вчителька. Не на словах, а на ділі служила вона народові. Ненькою була вчителька для своїх вихованців, другом і порадником для їх батьків, ясним променем у темному, безрадісному житті села. Автор возвеличує нелегку працю вчительки, яка "рук і на час не складала, щиро кохала діток", серед мороку і нужди завжди допомагала нещасним і скривдженим. Смерть її була НеВИМ0ВН0Ю втратою для села, і люди прощаються з нею як з найдорожчою, найріднішою людиною:
А як на цвинтарі стали,
Кинули грудку землі, —
Гірко батьки заридали,
Аж надривались малі.
Любов і шана дітей та дорослих — ось найвища нагорода вчительці за її самовідданий труд.
Грабовський у вірші "Справжні герої" проголошує хвалу борцям за народне щастя:
Моя хвала трудівникам незнаним,
Що двигли мисль по селах, хуторах...
Справжніми героями були друзі і товариші поета по засланню, кришталево чесні, цілеспрямовані, нескорені. В першу чергу це Надія Костянтинівна Сигида, поетова любов і муза. Грабовському здавалось, що "пануюче зло" не посміє навіть доторкнутись до неї, але жорстокий царизм закатував на каторзі цю прекрасну жінку. В пам'яті друзів по боротьбі вона залишилась вічно живою.
Борці за щастя народне — це сіячі правди та братерства, шукачі "правдивої цілі". Важка, устелена колючим терном дорога до "правдивої цілі". Цей шлях "мочений кров'ю та потом", але лише він
... виведе в панство свободи
Не нині, не завтра, так потім!
Поет завжди підкреслював високі моральні якості самовідданих борців за народні інтереси: їх чесність, самозреченість в ім'я високої мети, чистоту помислів і дій, незламність духу, непохитну віру в правильність обраного шляху. У поезії "Не раз ми ходили в дорогу" Грабовський чітко визначає мету, до якої прагнули борці:
Ось наша єдина братерська порада
Борцеві, що тягне хреста:
Народна свобода — найвища засада,
Найкраща сучасна мета.
І хоч сотні борців загинуть в царських тюрмах і на засланні, боротьба їх проти кривди та зла не може пропасти марно: те насіння, що вони розсівали, проросте і дасть добрі плоди.
Борці за волю і щастя народне свідомо відрікались від особистого щастя, мужньо зносили всі муки і поневіряння. Вони мученики, але вони і герої, бо ніщо не може зламати їх дух, примусити відмовитись від боротьби, проміняти свій важкий хрест на спокій і сите життя. Вони хочуть щастя для всього народу і вірять, що своєю працею, своєю боротьбою наближають це щастя. Звертаючись до своїх сучасників і нащадків, поет писав:
Та вірую, що хрест мій не безплодний,
Що хрест отой — бездольний люд спасе,
Запинить, певно, стогін всенародний,
Вітчизні щастя принесе!
Ця віра в світлі ідеали, торжество добра і справедливості додавала сили і снаги мужнім борцям у двобої з царизмом. їх не лякали ні смерть, ні тортури, бо душу зігрівало усвідомлення, що вони чесно виконують свій обов'язок, що їхня праця, їхня боротьба не даремна:
Не сумуйте, що купа на купі
Всі поляжем за діло святе:
На зітлілому нашому трупі
Невмируще братерство зросте.
("До товариства")
І одним з таких борців був сам Павло Грабовський, полум'яний революціонер, звитяжець, герой, що до останнього подиху служив своєму народу, Україні, що своїм життям і творчістю боровся за її кращу долю.
