Картини безрадісного, знедоленого дитинства постають перед нами з оповідань "Каторжна", "Сестриця Галя", "Ксеня". "Ох, Василю, чогось так тяжко... Дома б'ють та лають... Он поїхали — хліба не купили", — говорить дев'ятирічна Ксеня ("Ксеня"). Сама ще дитина, вона змушена з ранку до вечора доглядати мачушиних дітей. Ні любові батьківської, ні ласки не знає дівчинка. І тому так щиро полюбила хлопця, який пожалів її. І цю дитину віддають у найми, і щоб сама собі на хліб заробляла! Щирий смуток і біль бринить у голосі автора, коли він розповідає про маленьких няньок, про те, як вони позбавлені простих дитячих радощів і розваг. За один день подорослішала після смерті матері дванадцятирічна Галя, залишившись з меншими братиком та сестричкою і безпомічним батьком. На її худенькі плечі впала тяжка ноша — замінити маму Василькові і Одарочці, стати хазяйкою в господі.
Про що б не писав Борис Грінченко — про трагедію селянського життя чи тяжку працю шахтарів, нелегку долю народного вчителя чи дітей, позбавлених радощів дитинства, — він постає перед нами як майстер-реаліст, що правдиво відтворює сучасну йому дійсність. Картини різних сторін народного життя в оповіданнях письменника засвідчують, яким сумним і безрадісним було це життя в часи жорстокого національного і соціального гноблення.
Прозові твори Грінченка мають народний характер, бо писав автор про народ, його нелегку, часто трагічну долю. Писав він для народу, дивлячись на життя тих простих трудівників, у яких страждання і горе не змогли забрати доброти, людяності, душевності. Скільки співчуття і жалю до покривджених, нещасних у його творах!
Народною є і мова його оповідань — багата, соковита, образна, повна народних фразеологізмів, афоризмів, блискучих порівнянь. Наприклад: "Батько Ксенин був батіг з клоччя", "Волосний писар пройшов крізь сито й решето і знає добре, де чим пахне" тощо. "Давав їй він добрячого прочухана, як під п'яну руку" тощо.
Реалізм і народність художньої прози Бориса Грінченка, глибокий інтерес до питань соціального, національного и духовного життя рідного народу ставлять його твори в один ряд з кращими надбаннями української літератури.
