У другому жмутку душевний біль стихає. Поезії його сповнені невимовного жалю і туги за втраченою коханою, ніжно переливаються найтоншими відтінками суму. Полонять наше серце коштовні ліричні перлини "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Червона калино, чого в лузі гнешся?", "Я не тебе люблю, о ні", «Чого являєшся мені у сні?», "Як почуєш вночі край свойого вікна".
Як почуєш вночі край свойого вікна,
Як щось плаче і хлипає тяжко,
Не тривожся зовсім, не збавляй собі сна,
Не дивися в той бік, моя пташко
Се не та сирота, що без мами блука,
Не голодний жебрак, моя зірко,
Се розпука моя, невтишима тоска,
Се любов моя плаче так гірко.
Якою ніжністю і лагідністю до коханої, яку пестливо поет називає "пташкою", "зіркою", віє від цих рядків! Яку самозреченність почуттів являє нам у своїй журбі герой!
У віршах другого жмутку Франко увіковічив свій ідеал коханої — чистий, далекий, нездійсненний, виплеканий його уявою:
Я не тебе люблю, о ні,
Люблю я власну мрію,
Що там у серденьку на дні
Відмалечку лелію.
Автор створив ніжний дівочий образ у віршах "Ой ти, дівчино, з горіха зерня", "Зелений явір, зелений явір". Сповнені ніжної і глибокої туги, ці поезії оспівують вроду навіки втраченої милої у фольклорному дусі: рум'яне личко, чорні очі, приємний голос:
